Псалми 78
1 Пісня навча́льна Асафова.
Poučna pjesma. Asafova. Poslušaj, narode moj, moju nauku, prikloni uho riječima usta mojih!
2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
Otvorit ću svoja usta na pouku, iznijet ću tajne iz vremena davnih.
3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
Ono što čusmo i saznasmo, što nam kazivahu oci,
4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
nećemo kriti djeci njihovoj, predat ćemo budućem koljenu: slavu Jahvinu i silu njegovu i djela čudesna što ih učini.
5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
Svjedočanstvo podiže on u Jakovu, Zakon postavi u Izraelu, da ono što naredi ocima našim oni djeci svojoj objave,
6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
da sazna budući naraštaj, i sinovi koji će se roditi da djeci svojoj kazuju
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
da u Boga ufanje svoje stave i ne zaborave djela Božjih, već da vrše zapovijedi njegove,
8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
kako ne bi bili, kao oci njihovi, naraštaj buntovan, prkosan - naraštaj srcem nestalan i duhom Bogu nevjeran.
9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
Sinovi Efrajimovi, ratnici s lukom, u dan bitke okrenuše leđa.
10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
Saveza s Bogom ne održaše i ne htjedoše hoditi po Zakonu njegovu.
11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
Zaboraviše na djela njegova, na čudesa koja im pokaza.
12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
Pred njihovim ocima činio je znakove u Egiptu, u Soanskom polju.
13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
On more razdijeli i njih prevede, vode kao nasip uzdiže.
14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
Danju ih vodio oblakom, a svu noć ognjem blistavim.
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
U pustinji hrid prolomi i napoji ih obilno kao iz bezdana.
16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
Iz stijene izbi potoke te izvede vode k'o velike rijeke.
17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
A oni jednako griješiše, prkosiše Višnjem u pustinji.
18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
Boga su kušali u srcima svojim ištuć' (jela) svojoj pohlepnosti.
19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
Prigovarali su Bogu i pitali: “Može li Gospod stol u pustinji prostrti?
20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
Eno, udari u hrid, i voda poteče i provreše potoci: a može li dati i kruha, i mesa pružiti svome narodu?”
21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
Kad to začu Jahve, gnjevom usplamtje: oganj se raspali protiv Jakova, srdžba se razjari protiv Izraela,
22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
jer ne vjerovaše Bogu niti se u njegovu pomoć uzdaše.
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
Pa ozgo naredi oblaku i otvori brane nebeske,
24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
k'o kišu prosu na njih mÓanu da jedu i nahrani ih kruhom nebeskim.
25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
Čovjek blagovaše kruh Jakih; on im dade hrane do sitosti.
26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
Probudi na nebu vjetar istočni i svojom silom južnjak dovede.
27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
Prosu na njih mesa k'o prašine i ptice krilatice k'o pijeska morskoga.
28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
Padoše usred njihova tabora i oko šatora njihovih.
29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
Jeli su i nasitili se, želju njihovu on im ispuni.
30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
Još nisu svoju utažili pohlepu i jelo im još bješe u ustima,
31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
kad se srdžba Božja na njih raspali: pokosi smrću prvake njihove i mladiće pobi Izraelove.
32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
Uza sve to griješiše dalje i ne vjerovaše u čudesna djela njegova.
33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
I skonča im dane jednim dahom i njihova ljeta naglim svršetkom.
34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
Kad ih ubijaše, tražiše ga i opet pitahu za Boga;
35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
spominjahu se da je Bog hridina njihova i Svevišnji njihov otkupitelj.
36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
Ali ga opet ustima svojim varahu i jezikom svojim lagahu njemu.
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
Njihovo srce s njime ne bijaše, nit' bijahu vjerni Savezu njegovu.
38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
A on im milosrdno grijeh praštao i nije ih posmicao; često je gnjev svoj susprezao da ne plane svom jarošću.
39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
Spominjao se da su pÓut i dah koji odlazi i ne vraća se više.
40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
Koliko mu prkosiše u pustinji i žalostiše ga u samotnom kraju!
41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
Sve nanovo iskušavahu Boga i vrijeđahu Sveca Izraelova
42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
ne spominjuć' se ruke njegove ni dana kad ih od dušmana izbavi,
43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
ni znakova njegovih u Egiptu, ni čudesnih djela u polju Soanskom.
44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
U krv im pretvori rijeke i potoke, da ne piju.
45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
Posla na njih obade da ih žderu i žabe da ih more.
46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
I predade skakavcu žetvu njihovu, i plod muke njihove žderaču.
47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
Vinograde im tučom udari, a mrazom smokvike njihove.
48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
I predade grÓadu njihova goveda i munjama stada njihova.
49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
Obori na njih svu žestinu gnjeva svog, jarost, bijes i nevolju: posla na njih anđele nesreće.
50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
I put gnjevu svojem otvori: ne poštedje im život od smrti, životinje im izruči pošasti.
51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
Pobi u Egiptu sve prvorođeno, prvence u šatorju Hamovu.
52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
I povede narod svoj kao ovce i vođaše ih kao stado kroz pustinju.
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
Pouzdano ih je vodio te se nisu bojali, a more je prekrilo dušmane njihove.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
U Svetu zemlju svoju on ih odvede, na bregove što mu ih osvoji desnica.
55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
Pred njima istjera pogane, konopom im podijeli baštinu, pod šatorjem njihovim naseli plemena izraelska.
56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
A oni iskušavali i gnjevili Boga Višnjega i nisu držali zapovijedi njegovih.
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
Otpadoše, iznevjeriše se k'o oci njihovi, k'o luk nepouzdan oni zatajiše.
58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
Na gnjev ga nagnaše svojim uzvišicama, na ljubomor navedoše kumirima svojim.
59 Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
Bog vidje i gnjevom planu, odbaci posve Izraela.
60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
I napusti boravište svoje u Šilu, Šator u kojem prebivaše s ljudima.
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
Preda u ropstvo snagu svoju i svoju diku u ruke dušmanske.
62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
Narod svoj prepusti maču, raspali se na svoju baštinu.
63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
Mladiće njihove oganj proguta, ne udaše se djevice njihove.
64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
Svećenici njihovi padoše od mača, ne zaplakaše Óudove njihove.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
Tad se k'o oda sna trgnu Gospodin, k'o ratnik vinom savladan.
66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
Udari otraga dušmane svoje, sramotu im vječitu zadade.
67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
On odbaci šator Josipov i Efrajimovo pleme ne odabra,
68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
već odabra pleme Judino i goru Sion koja mu omilje.
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
Sagradi Svetište k'o nebo visoko, k'o zemlju utemelji ga dovijeka.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
Izabra Davida, slugu svojega, uze ga od torova ovčjih;
71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
odvede ga od ovaca dojilica da pase Jakova, narod njegov, Izraela, baštinu njegovu.
72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!
I pasao ih je srcem čestitim i brižljivim rukama vodio.
