Псалми 77
1 Для дириґента хору. Для Єдуту́на. Псалом Асафів. Мій голос до Бога, — й я кли́кати буду, мій голос до Бога, — й почує мене!
Azava dziesma, dziedātāju vadonim Jedutunam. Es saucu ar savu balsi uz Dievu un brēcu, es saucu uz Dievu, un Viņš klausās uz mani.
2 В день недолі моєї шукаю я Господа, до Нього рука моя ви́тягнена вночі й не зомлі́є, не хоче душа моя бути поті́шена:
Bēdu laikā es meklēju To Kungu, mana roka izstiepjas naktī un nenogurst, mana dvēsele negribās būt iepriecināma.
3 згадаю про Бога й зідха́ю, розважа́ю — й мій дух омліва́є! (Се́ла)
Kad es Dievu pieminu, tad es nopūšos; kad es apdomāju, tad mana sirds bēdājās. (Sela)
4 Ти де́ржиш пові́ки оче́й моїх, я побитий і не говорю́.
Tu turi nomodā manas acis es esmu tā izmisis, ka nespēju runāt.
5 Пригадую я про дні давні, про роки відві́чні,
Es pieminu vecos laikus, senos gadus,
6 свою пісню вночі я прига́дую, говорю́ з своїм серцем, а мій дух розважа́є:
Es atminu savu dziesmu naktī, mana sirds ir domu pilna, mans gars meklē gaismu.
7 Чи навіки покине Господь, і вже більш не вподо́бає?
Vai tad Tas Kungs atstums mūžīgi un vairs nebūs žēlīgs?
8 Чи навіки спини́лася милість Його́? Чи скінчи́лося слово Його в рід і рід?
Vai tad Viņa žēlastība mitēsies mūžam? Vai tā solīšana pagalam uz bērnu bērniem?
9 Чи Бог ми́лувати позабу́в? Чи гнівом замкнув Він Своє милосе́рдя? (Се́ла)
Vai tad Dievs ir aizmirsis žēlot? Vai Viņš aizslēdzis dusmībā Savu sirds žēlastību? (Sela)
10 І промовив був я: „То стражда́ння моє — переміна прави́ці Всевишнього“.
Tad es saku: tās ir manas bēdas; tā Visuaugstākā labā roka to var nogriezt.
11 Пригада́ю я вчинки Господні, як чудо Твоє я згадаю відда́вна,
Es pieminu Tā Kunga darbus, es tiešām pieminu Tavus brīnumus no veciem laikiem.
12 і буду я ду́мати про кожен Твій чин, і про вчинки Твої опові́м!
Es pārdomāju visus Tavus darbus un pieminu, ko Tu dari.
13 Боже, — святая доро́га Твоя, котри́й бог великий, як Бог наш?
Ak Dievs, Tavs ceļš ir svēts; kur ir tāds liels Dievs, kā Tu, Dievs?
14 Ти Той Бог, що чу́да вчиняє, Ти ви́явив силу Свою між наро́дами,
Tu esi tas stiprais Dievs, kas brīnumus dara; Savu spēku Tu esi darījis zināmu tautu starpā.
15 Ти ви́зволив люд Свій раме́ном, — синів Якова й Йо́сипа! (Се́ла)
Savus ļaudis Tu esi atpestījis ar stipru elkoni, Jēkaba un Jāzepa bērnus. (Sela)
16 Тебе бачили води, о Боже, Тебе бачили во́ди — й тремтіли, затряслися й безо́дні.
Ūdeņi Tevi redzēja, ak Dievs! ūdeņi Tevi redzēja un drebēja, pat dziļumi trīcēja.
17 Лила́ся струмко́м вода з хмар, тучі ви́дали грім, тако́ж там і сям Твої стрі́ли літали.
Biezie padebeši izgāza ūdeņus, augstie padebeši izlaida pērkonus, un Tavas bultas šaudījās.
18 Гуркіт грому Твого на небесному колі, й блискавки́ освіти́ли вселе́нну, тремті́ла й трясла́ся земля!
Tavi pērkoni rūca viesulī, zibeņi apspulgoja zemi, zeme trīcēja un drebēja.
19 Через море доро́га Твоя, а сте́жка Твоя — через во́ди великі, і не видно було́ Твоїх стіп.
Tavs ceļš bija jūrā un Tavs gājums dziļos ūdeņos, un Tavas pēdas nebija manāmas.
20 Ти прова́див наро́д Свій, немов ту ота́ру, рукою Мойсея та Ааро́на.
Tu vadīji Savus ļaudis kā avju pulku caur Mozu un Āronu.
