Псалми 73
1 Псалом Аса́фів.
Та добар је Бог Израиљу, онима који су чиста срца.
2 А я, — мало не послизну́лися но́ги мої, мало не посковзну́лися сто́пи мої,
А ноге моје умало не зађоше, умало не попузнуше стопала моја,
3 бо лихим я зави́дував, бачивши спо́кій безбожних, —
Јер се расрдих на безумнике видећи како безбожници добро живе.
4 бо не мають стражда́ння до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,
Јер не знају за невољу до саме смрти, и тело је њихово претило.
5 на лю́дській роботі нема їх, і ра́зом із іншими лю́дьми не зазнаю́ть вони вда́рів.
На пословима човечијим нема их, и не муче се с другим људима.
6 Тому́ то пиха їхню шию оздо́блює, зодяга́є їх ша́та наси́лля,
Тога ради опточени су охолоћу као огрлицом, и обучени у обест као у стајаће рухо.
7 вилазять їм очі від жи́ру, бажа́ння їхнього серця збули́ся,
Од дебљине избуљено им је око, срце пуно клапе.
8 сміються й злосли́во говорять про у́тиск, говорять бундю́чно:
Подсмевају се, пакосно говоре о насиљу, охоло говоре.
9 свої уста до неба підно́сять, — а їхній язик по землі походжа́є!
Уста своја дижу у небо, и земљу пролази језик њихов.
10 Тому́ то туди Його люди зверта́ються, і щедро беруть собі воду
И зато се онамо навраћају неки из народа његовог, и пију воду из пуног извора.
11 та й кажуть: „Хіба́ Бог те знає, і чи має Всеви́шній відо́мість,
И говоре: Како ће разабрати Бог? Зар Вишњи зна?
12 як он ті безбожні й безпечні на світі збільши́ли бага́тство своє?“
Па ето, ови безбожници срећни на свету умножавају богатство.
13 Направду, нада́рмо очи́стив я серце своє, і в неви́нності вимив ру́ки свої,
Зар, дакле, узалуд чистим срце своје, и умивам безазленошћу руке своје,
14 і ввесь день я побитий, і щора́нку пока́раний.
Допадам рана сваки дан, и муке свако јутро?
15 Коли б я сказав: „Буду так говори́ть, як вони“, то спроневі́рився б я поколі́нню синів Твоїх.
Кад бих казао: Говорићу као и они, изневерио бих род синова Твојих.
16 І розду́мував я, щоб пізна́ти оте, — та трудне́ воно в о́чах моїх,
И тако стадох размишљати да бих ово разумео; али то беше тешко у очима мојим.
17 аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив:
Док најпосле не уђох у светињу Божију, и дознах крај њихов.
18 направду, — Ти їх на слизько́му поставив, на спусто́шення кинув Ти їх!
Та на клизавом месту поставио си их, и бацаш их у пропаст!
19 Як вони в одній хвилі спусто́шені, згинули, пощеза́ли від стра́хів!
Како зачас пропадају, гину, нестаје их од ненадне страхоте!
20 Немов сном по обу́дженні, Господи, о́бразом їхнім пого́рдиш, мов сном по обу́дженні!
Као сан, кад се човек пробуди, тако пробудивши их, Господе, у ништа обраћаш утвару њихову.
21 Бо болить моє серце, і в нутрі́ моїм коле,
Кад кипљаше срце моје и растрзах се у себи,
22 а я немов бидло й не знаю, — я перед Тобою худо́бою став!
Тада бејах незналица и не разумевах; као живинче бијах пред Тобом.
23 Та я за́вжди з Тобою, — Ти де́ржиш мене за правицю,
Али сам свагда код Тебе, Ти ме држиш за десну руку.
24 Ти Своєю порадою во́диш мене, і пото́му до слави Ти ві́зьмеш мене!
По својој вољи водиш ме, и после ћеш ме одвести у славу.
25 Хто є мені на небеса́х, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічо́го!
Кога имам на небу? И с Тобом ништа нећу на земљи.
26 Гине тіло моє й моє серце, та Бог — скеля серця мого й моя доля навіки,
Чезне за Тобом тело моје и срце моје; Бог је град срца мог и део мој довека.
27 бо погинуть ось ті, хто боку́є від Тебе, пони́щиш Ти кожного, хто відсту́пить від Тебе!
Јер ево који одступише од Тебе, гину; Ти истребљаваш сваког који чини прељубу остављајући Тебе.
28 А я, — бли́зькість Бога для мене добро́, — на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіща́ти про всі Твої чи́ни!
А мени је добро бити близу Бога. На Господа полажем надање своје, и казиваћу сва чудеса Твоја.
