Псалми 73
1 Псалом Аса́фів.
Ein salme av Asaf. Ja, Gud er god mot Israel, mot deim som hev eit reint hjarta.
2 А я, — мало не послизну́лися но́ги мої, мало не посковзну́лися сто́пи мої,
Men eg - mine føter hadde so nær snåva, det skilde lite at mine stig hadde skride ut.
3 бо лихим я зави́дував, бачивши спо́кій безбожних, —
For eg harmast på dei ovmodige, når eg såg at det gjekk dei gudlause godt.
4 бо не мають стражда́ння до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,
For dei er frie frå verk til dei døyr, og deira kropp er feit.
5 на лю́дській роботі нема їх, і ра́зом із іншими лю́дьми не зазнаю́ть вони вда́рів.
Dei veit ikkje av naud som andre folk, og dei vert ikkje plåga som andre menneskje.
6 Тому́ то пиха їхню шию оздо́блює, зодяга́є їх ша́та наси́лля,
Difor er ovmod deira halsprydnad, vald sveiper seg um deim som eit klædeplagg.
7 вилазять їм очі від жи́ру, бажа́ння їхнього серця збули́ся,
Augo deira glytter ut or feitt, deira hjartans tankar bryt fram.
8 сміються й злосли́во говорять про у́тиск, говорять бундю́чно:
Dei spottar og talar i vondskap um valdsverk, frå høgdi talar dei.
9 свої уста до неба підно́сять, — а їхній язик по землі походжа́є!
Dei set sin munn til himmelen, og deira tunga fer fram yver jordi.
10 Тому́ то туди Його люди зверта́ються, і щедро беруть собі воду
Difor vendar deira folk seg til, og mykje vatn syg dei inn.
11 та й кажуть: „Хіба́ Бог те знає, і чи має Всеви́шній відо́мість,
Og dei segjer: «Korleis skulde Gud vita noko? Finst det vel kunnskap hjå den Høgste?»
12 як он ті безбожні й безпечні на світі збільши́ли бага́тство своє?“
Sjå desse er ugudlege, og æveleg trygge veks dei i magt.
13 Направду, нада́рмо очи́стив я серце своє, і в неви́нності вимив ру́ки свої,
Ja, fåfengt hev eg reinsa mitt hjarta og tvege mine hender i uskyld,
14 і ввесь день я побитий, і щора́нку пока́раний.
eg vart like vel plåga heile dagen, og kvar morgon fekk eg tukt.
15 Коли б я сказав: „Буду так говори́ть, як вони“, то спроневі́рився б я поколі́нню синів Твоїх.
Dersom eg hadde sagt: «Eg vil tala soleis, » då hadde eg vore utru mot ætti av dine born.
16 І розду́мував я, щоб пізна́ти оте, — та трудне́ воно в о́чах моїх,
Og når eg tenkte etter korleis eg skulda skyna dette, vart det for mødesamt var det for meg
17 аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив:
- til dess eg gjekk inn i Guds heilagdomar og agta på deira ende.
18 направду, — Ти їх на слизько́му поставив, на спусто́шення кинув Ти їх!
Ja, på hålka set du deim; du let deim falla radt til grunns.
19 Як вони в одній хвилі спусто́шені, згинули, пощеза́ли від стра́хів!
Kor dei vart øydelagde i ein augneblink! Dei gjekk under, fekk ein skræmeleg ende.
20 Немов сном по обу́дженні, Господи, о́бразом їхнім пого́рдиш, мов сном по обу́дженні!
Som ein vanvyrder ein draum når ein vaknar, soleis vanvyrder du, Herre, deira bilæte når du vert vaken.
21 Бо болить моє серце, і в нутрі́ моїм коле,
Når mitt hjarta var beiskt, og eg fekk styng i nyro,
22 а я немов бидло й не знаю, — я перед Тобою худо́бою став!
då var eg uvitug og skyna inkje, eit fe var eg imot deg.
23 Та я за́вжди з Тобою, — Ти де́ржиш мене за правицю,
Men eg er alltid hjå deg, du hev gripe mi høgre hand.
24 Ти Своєю порадою во́диш мене, і пото́му до слави Ти ві́зьмеш мене!
Du vil leida meg med di råd og sidan tek du meg upp til æra.
25 Хто є мені на небеса́х, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічо́го!
Kven hev eg i himmelen? Og når du er min, hev eg ingen hug til jordi.
26 Гине тіло моє й моє серце, та Бог — скеля серця мого й моя доля навіки,
Um mitt kjøt og hjarta vert til inkjes, so er Gud æveleg mitt hjartans berg og min deil.
27 бо погинуть ось ті, хто боку́є від Тебе, пони́щиш Ти кожного, хто відсту́пить від Тебе!
For sjå, dei som er langt burte frå deg, skal ganga til grunnar; du tyner alle som i hor gjeng frå deg.
28 А я, — бли́зькість Бога для мене добро́, — на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіща́ти про всі Твої чи́ни!
Men for meg er det godt å halda meg nær til Gud, eg set mi lit til Herren, Herren, at eg må fortelja alle dine gjerningar.
