Псалми 73
1 Псалом Аса́фів.
Psalmus Asaph. Quam bonus Israel Deus his qui recto sunt corde!
2 А я, — мало не послизну́лися но́ги мої, мало не посковзну́лися сто́пи мої,
Mei autem pene moti sunt pedes: pene effusi sunt gressus mei.
3 бо лихим я зави́дував, бачивши спо́кій безбожних, —
Quia zelavi super iniquos, pacem peccatorum videns.
4 бо не мають стражда́ння до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,
Quia non est respectus morti eorum: et firmamentum in plaga eorum.
5 на лю́дській роботі нема їх, і ра́зом із іншими лю́дьми не зазнаю́ть вони вда́рів.
In labore hominum non sunt, et cum hominibus non flagellabuntur:
6 Тому́ то пиха їхню шию оздо́блює, зодяга́є їх ша́та наси́лля,
Ideo tenuit eos superbia, operti sunt iniquitate et impietate sua.
7 вилазять їм очі від жи́ру, бажа́ння їхнього серця збули́ся,
Prodiit quasi ex adipe iniquitas eorum: transierunt in affectum cordis.
8 сміються й злосли́во говорять про у́тиск, говорять бундю́чно:
Cogitaverunt, et locuti sunt nequitiam: iniquitatem in excelso locuti sunt.
9 свої уста до неба підно́сять, — а їхній язик по землі походжа́є!
Posuerunt in cælum os suum: et lingua eorum transivit in terra.
10 Тому́ то туди Його люди зверта́ються, і щедро беруть собі воду
Ideo convertetur populus meus hic: et dies pleni invenientur in eis.
11 та й кажуть: „Хіба́ Бог те знає, і чи має Всеви́шній відо́мість,
Et dixerunt: Quomodo scit Deus, et si est scientia in excelso?
12 як он ті безбожні й безпечні на світі збільши́ли бага́тство своє?“
Ecce ipsi peccatores, et abundantes in sæculo, obtinuerunt divitias.
13 Направду, нада́рмо очи́стив я серце своє, і в неви́нності вимив ру́ки свої,
Et dixi: Ergo sine causa iustificavi cor meum, et lavi inter innocentes manus meas:
14 і ввесь день я побитий, і щора́нку пока́раний.
Et fui flagellatus tota die, et castigatio mea in matutinis.
15 Коли б я сказав: „Буду так говори́ть, як вони“, то спроневі́рився б я поколі́нню синів Твоїх.
Si dicebam: Narrabo sic: ecce nationem filiorum tuorum reprobavi.
16 І розду́мував я, щоб пізна́ти оте, — та трудне́ воно в о́чах моїх,
Existimabam ut cognoscerem hoc, labor est ante me:
17 аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив:
Donec intrem in Sanctuarium Dei: et intelligam in novissimis eorum.
18 направду, — Ти їх на слизько́му поставив, на спусто́шення кинув Ти їх!
Verumtamen propter dolos posuisti eis: deiecisti eos dum allevarentur.
19 Як вони в одній хвилі спусто́шені, згинули, пощеза́ли від стра́хів!
Quomodo facti sunt in desolationem, subito defecerunt: perierunt propter iniquitatem suam.
20 Немов сном по обу́дженні, Господи, о́бразом їхнім пого́рдиш, мов сном по обу́дженні!
Velut somnium surgentium Domine, in civitate tua imaginem ipsorum ad nihilum rediges.
21 Бо болить моє серце, і в нутрі́ моїм коле,
Quia inflammatum est cor meum, et renes mei commutati sunt:
22 а я немов бидло й не знаю, — я перед Тобою худо́бою став!
et ego ad nihilum redactus sum, et nescivi.
23 Та я за́вжди з Тобою, — Ти де́ржиш мене за правицю,
Ut iumentum factus sum apud te: et ego semper tecum.
24 Ти Своєю порадою во́диш мене, і пото́му до слави Ти ві́зьмеш мене!
Tenuisti manum dexteram meam: et in voluntate tua deduxisti me, et cum gloria suscepisti me.
25 Хто є мені на небеса́х, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічо́го!
Quid enim mihi est in cælo? et a te quid volui super terram?
26 Гине тіло моє й моє серце, та Бог — скеля серця мого й моя доля навіки,
Defecit caro mea et cor meum: Deus cordis mei, et pars mea Deus in æternum.
27 бо погинуть ось ті, хто боку́є від Тебе, пони́щиш Ти кожного, хто відсту́пить від Тебе!
Quia ecce, qui elongant se a te, peribunt: perdidisti omnes, qui fornicantur abs te.
28 А я, — бли́зькість Бога для мене добро́, — на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіща́ти про всі Твої чи́ни!
Mihi autem adhærere Deo bonum est: ponere in Domino Deo spem meam: ut annunciem omnes prædicationes tuas, in portis filiæ Sion.
