Псалми 73
1 Псалом Аса́фів.
Ein Lied, von Asaph. - Gewiß! Das höchste Gut für Israel ist Gott, für die, die reinen Herzens sind.
2 А я, — мало не послизну́лися но́ги мої, мало не посковзну́лися сто́пи мої,
Ich wäre fast mit meinem Fuß gestrauchelt; fast hätte einen Fehltritt ich getan.
3 бо лихим я зави́дував, бачивши спо́кій безбожних, —
Denn ich beneidete die Übermütigen und gaffte bei der Frevler Wohlergehen.
4 бо не мають стражда́ння до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,
Denn ihre Sklaven brauchen keine Fesseln, und kerngesund ist ihr Gesinde.
5 на лю́дській роботі нема їх, і ра́зом із іншими лю́дьми не зазнаю́ть вони вда́рів.
Sie teilen nicht der Menschen Leid und werden nicht wie andere geplagt.
6 Тому́ то пиха їхню шию оздо́блює, зодяга́є їх ша́та наси́лля,
Drum ist ihr Halsgeschmeide Übermut; Gewalttat heißt das Kleid, das sie umhüllt.
7 вилазять їм очі від жи́ру, бажа́ння їхнього серця збули́ся,
Ihr Auge quillt aus Fett hervor; ausschweifend sind des Herzens Süchte.
8 сміються й злосли́во говорять про у́тиск, говорять бундю́чно:
Sie reden boshaft, voller Hohn, und drohen mit Gewalt von oben her.
9 свої уста до неба підно́сять, — а їхній язик по землі походжа́є!
Mit ihrem Munde tasten sie den Himmel an, und ihre Zunge herrscht durchs ganze Land-
10 Тому́ то туди Його люди зверта́ються, і щедро беруть собі воду
"Fürwahr! Dahin hat er sein Volk gebracht, daß sie nicht Wasser zur Genüge fanden."
11 та й кажуть: „Хіба́ Бог те знає, і чи має Всеви́шній відо́мість,
Sie sprechen: "Ach, wie weiß denn Gott? Gibt's denn ein Wissen bei dem Höchsten?"
12 як он ті безбожні й безпечні на світі збільши́ли бага́тство своє?“
Ja, diese sind so frevelhaft und glücklich in der Welt, vermehren sie ihr Hab und Gut.
13 Направду, нада́рмо очи́стив я серце своє, і в неви́нності вимив ру́ки свої,
So hielt ich denn vergeblich rein mein Herz und wusch in Unschuld meine Hände?
14 і ввесь день я побитий, і щора́нку пока́раний.
Den ganzen Tag bin ich geplagt, und meine Züchtigung ist jeden Morgen da.
15 Коли б я сказав: „Буду так говори́ть, як вони“, то спроневі́рився б я поколі́нню синів Твоїх.
Nähm ich mir aber vor, also zu sprechen: "So geht es dem Geschlechte Deiner Kinder", so wär's von mir vermessen.
16 І розду́мував я, щоб пізна́ти оте, — та трудне́ воно в о́чах моїх,
Wenn ich's nachsinnend will verstehen, da wird's in meinen Augen erst ein Jammer,
17 аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив:
bis ich in Gottes heilige Pläne dringe. Da erst begreife ich ihr Ziel:
18 направду, — Ти їх на слизько́му поставив, на спусто́шення кинув Ти їх!
Du stellst sie auf gar schlüpferigen Boden, daß Du sie ins Verderben stürzest.
19 Як вони в одній хвилі спусто́шені, згинули, пощеза́ли від стра́хів!
Wie plötzlich gehen sie zugrunde! Wie schrecklich werden sie dahingerafft, vertilgt!
20 Немов сном по обу́дженні, Господи, о́бразом їхнім пого́рдиш, мов сном по обу́дженні!
Wie beim Erwachen einen Traum der Wachende verachtet, so tust Du's, Herr, mit ihrem Schatten.
21 Бо болить моє серце, і в нутрі́ моїм коле,
Wenn voll von Bitternis das Herz mir wäre, und schnitte durch die Nieren mir der Schmerz,
22 а я немов бидло й не знаю, — я перед Тобою худо́бою став!
dann wäre ich ein Tier, ganz unverständig, ein unvernünftig Tier vor Dir.
23 Та я за́вжди з Тобою, — Ти де́ржиш мене за правицю,
Doch immer bleibe ich Dir treu, wenn Du mich bei der Rechten fassest
24 Ти Своєю порадою во́диш мене, і пото́му до слави Ти ві́зьмеш мене!
und leitest mich nach Deinem Rat und nimmst zuletzt mich noch zu Besserm mit.
25 Хто є мені на небеса́х, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічо́го!
Wen habe ich im Himmel? Und wenn ich Dich besitze, brauche ich auf dieser Welt nichts mehr.
26 Гине тіло моє й моє серце, та Бог — скеля серця мого й моя доля навіки,
Vergeht mein Fleisch, mein Herz, so bleibt doch meines Herzens Hort, mein Anteil Gott in Ewigkeit.
27 бо погинуть ось ті, хто боку́є від Тебе, пони́щиш Ти кожного, хто відсту́пить від Тебе!
Wer sich von Dir entfernt, kommt um. Jedweden tilgst Du, der Dir Treue kündigt.
28 А я, — бли́зькість Бога для мене добро́, — на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіща́ти про всі Твої чи́ни!
Für mich ist's Seligkeit, mich Gott zu nahen. Ich setze meine Hoffnung auf den Herrn, den Herrn, daß ich verkünden kann, was immer Du verheißen hast.
