Псалми 73
1 Псалом Аса́фів.
En Salme af Asaf. Visselig, god er Gud mod Israel; mod dem, der er rene af Hjertet!
2 А я, — мало не послизну́лися но́ги мої, мало не посковзну́лися сто́пи мої,
Mine Fødder var nær ved at snuble, mine Skridt var lige ved at glide;
3 бо лихим я зави́дував, бачивши спо́кій безбожних, —
thi over Daarerne græmmed jeg mig, jeg saa, at det gik de gudløse vel;
4 бо не мають стражда́ння до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,
thi de kender ikke til Kvaler, deres Livskraft er frisk og sund;
5 на лю́дській роботі нема їх, і ра́зом із іншими лю́дьми не зазнаю́ть вони вда́рів.
de kender ikke til menneskelig Nød, de plages ikke som andre.
6 Тому́ то пиха їхню шию оздо́блює, зодяга́є їх ша́та наси́лля,
Derfor har de Hovmod til Halssmykke, Vold er Kappen, de svøber sig i.
7 вилазять їм очі від жи́ру, бажа́ння їхнього серця збули́ся,
Deres Brøde udgaar af deres Indre, Hjertets Tanker bryder igennem.
8 сміються й злосли́во говорять про у́тиск, говорять бундю́чно:
I det dybe taler de ondt, i det høje fører de Urettens Tale,
9 свої уста до неба підно́сять, — а їхній язик по землі походжа́є!
de løfter Munden mod Himlen, Tungen farer om paa Jorden.
10 Тому́ то туди Його люди зверта́ються, і щедро беруть собі воду
(Derfor vender mit Folk sig hid og drikker Vand i fulde Drag.)
11 та й кажуть: „Хіба́ Бог те знає, і чи має Всеви́шній відо́мість,
De siger: »Hvor skulde Gud vel vide det, skulde den Højeste kende dertil?«
12 як он ті безбожні й безпечні на світі збільши́ли бага́тство своє?“
Se, det er de gudløses Kaar, altid i Tryghed, voksende Velstand!
13 Направду, нада́рмо очи́стив я серце своє, і в неви́нності вимив ру́ки свої,
Forgæves holdt jeg mit Hjerte rent og tvætted mine Hænder i Uskyld,
14 і ввесь день я побитий, і щора́нку пока́раний.
jeg plagedes Dagen igennem, blev revset paa ny hver Morgen!
15 Коли б я сказав: „Буду так говори́ть, як вони“, то спроневі́рився б я поколі́нню синів Твоїх.
Men jeg tænkte: »Taler jeg saa, se, da er jeg troløs imod dine Sønners Slægt.«
16 І розду́мував я, щоб пізна́ти оте, — та трудне́ воно в о́чах моїх,
Saa grunded jeg paa at forstaa det, møjsommeligt var det i mine Øjne,
17 аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив:
Til jeg kom ind i Guds Helligdomme, skønned, hvordan deres Endeligt bliver:
18 направду, — Ти їх на слизько́му поставив, на спусто́шення кинув Ти їх!
Du sætter dem jo paa glatte Steder, i Undergang styrter du dem.
19 Як вони в одній хвилі спусто́шені, згинули, пощеза́ли від стра́хів!
Hvor brat de dog lægges øde, gaar under, det ender med Rædsel!
20 Немов сном по обу́дженні, Господи, о́бразом їхнім пого́рдиш, мов сном по обу́дженні!
De er som en Drøm, naar man vaagner, man vaagner og regner sit Syn for intet.
21 Бо болить моє серце, і в нутрі́ моїм коле,
Saa længe mit Hjerte var bittert og det nagede i mine Nyrer,
22 а я немов бидло й не знаю, — я перед Тобою худо́бою став!
var jeg et Dyr og fattede intet, jeg var for dig som Kvæg.
23 Та я за́вжди з Тобою, — Ти де́ржиш мене за правицю,
Dog bliver jeg altid hos dig, du holder mig fast om min højre;
24 Ти Своєю порадою во́диш мене, і пото́му до слави Ти ві́зьмеш мене!
du leder mig med dit Raad og tager mig siden bort i Herlighed.
25 Хто є мені на небеса́х, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічо́го!
Hvem har jeg i Himlen? Og har jeg blot dig, da attraar jeg intet paa Jorden!
26 Гине тіло моє й моє серце, та Бог — скеля серця мого й моя доля навіки,
Lad kun mit Kød og mit Hjerte vansmægte, Gud er mit Hjertes Klippe, min Del for evigt.
27 бо погинуть ось ті, хто боку́є від Тебе, пони́щиш Ти кожного, хто відсту́пить від Тебе!
Thi de, der fjerner sig fra dig, gaar under, du udsletter hver, som er dig utro.
28 А я, — бли́зькість Бога для мене добро́, — на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіща́ти про всі Твої чи́ни!
Men at leve Gud nær er min Lykke, min Lid har jeg sat til den Herre HERREN, at jeg kan vidne om alle dine Gerninger.
