Псалми 73
1 Псалом Аса́фів.
Kun god er Gud imod Israel, imod de rene af Hjertet.
2 А я, — мало не послизну́лися но́ги мої, мало не посковзну́лися сто́пи мої,
Men jeg — nær vare mine Fødder bøjede af Vejen; mine Skridt vare lige ved at glide ud.
3 бо лихим я зави́дував, бачивши спо́кій безбожних, —
Thi jeg blev nidkær over Daarerne; jeg maatte se, at det gik de ugudelige vel.
4 бо не мають стражда́ння до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,
Thi der findes intet Baand for dem indtil deres Død, og deres Styrke er vel ved Magt.
5 на лю́дській роботі нема їх, і ра́зом із іншими лю́дьми не зазнаю́ть вони вда́рів.
De have ikke Møje som andre Folk, og de blive ikke plagede som andre Mennesker.
6 Тому́ то пиха їхню шию оздо́блює, зодяга́є їх ша́та наси́лля,
Derfor har Hovmod prydet dem som en Kæde, Vold skjuler dem som et Smykke.
7 вилазять їм очі від жи́ру, бажа́ння їхнього серця збули́ся,
Deres Øjne staa ud af Fedme; Hjertets Tanker faa Fremgang.
8 сміються й злосли́во говорять про у́тиск, говорять бундю́чно:
De haane og tale i Ondskab om at øve Vold; fra det høje tale de.
9 свої уста до неба підно́сять, — а їхній язик по землі походжа́є!
De sætte deres Mund i Himmelen, og deres Tunge farer frem paa Jorden.
10 Тому́ то туди Його люди зверта́ються, і щедро беруть собі воду
Derfor vender deres Folk hid, og Vand i fulde Drag uddrikkes af dem.
11 та й кажуть: „Хіба́ Бог те знає, і чи має Всеви́шній відо́мість,
Og de sige: Hvorledes skulde Gud vide det? og er der Kundskab hos den Højeste?
12 як он ті безбожні й безпечні на світі збільши́ли бага́тство своє?“
Se, disse ere de ugudelige; dog ere de rolige til evig Tid, de forøge deres Gods.
13 Направду, нада́рмо очи́стив я серце своє, і в неви́нності вимив ру́ки свої,
Kun forgæves har jeg renset mit Hjerte og toet mine Hænder i Uskyldighed.
14 і ввесь день я побитий, і щора́нку пока́раний.
Og dog blev jeg plaget den ganske Dag, og min Straf var der hver Morgen.
15 Коли б я сказав: „Буду так говори́ть, як вони“, то спроневі́рився б я поколі́нню синів Твоїх.
Dersom jeg havde sagt: Jeg vil føre saadan Tale; se, da havde jeg handlet troløst imod dine Børns Slægt.
16 І розду́мував я, щоб пізна́ти оте, — та трудне́ воно в о́чах моїх,
Og jeg tænkte efter for at forstaa det; men det var en Kval i mine Øjne,
17 аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив:
indtil jeg gik ind i Guds Helligdomme og gav Agt paa deres Endeligt.
18 направду, — Ти їх на слизько́му поставив, на спусто́шення кинув Ти їх!
Kun paa slibrige Steder sætter du dem; du lader dem falde til at ødelægges.
19 Як вони в одній хвилі спусто́шені, згинули, пощеза́ли від стра́хів!
Hvorledes ere de i et Øjeblik gaaede til Grunde? de ere omkomne, de have faaet Ende ved Forskrækkelserne.
20 Немов сном по обу́дженні, Господи, о́бразом їхнім пого́рдиш, мов сном по обу́дженні!
De ere ligesom en Drøm, naar een er opvaagnet; Herre! naar du opvaagner, vil du foragte deres Billede.
21 Бо болить моє серце, і в нутрі́ моїм коле,
Da mit Hjerte var bittert, og det stak mig i mine Nyrer,
22 а я немов бидло й не знаю, — я перед Тобою худо́бою став!
da var jeg ufornuftig og kunde ikke forstaa noget, jeg var som et Dyr for dig.
23 Та я за́вжди з Тобою, — Ти де́ржиш мене за правицю,
Men jeg vil stedse blive hos dig; du holder ved min højre Haand.
24 Ти Своєю порадою во́диш мене, і пото́му до слави Ти ві́зьмеш мене!
Du leder mig efter dit Raad, og derefter optager du mig til Ære.
25 Хто є мені на небеса́х, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічо́го!
Hvem har jeg i Himlene? og lige med dig har jeg ikke Lyst til noget paa Jorden.
26 Гине тіло моє й моє серце, та Бог — скеля серця мого й моя доля навіки,
Forsmægter mit Kød og mit Hjerte, saa er Gud mit Hjertes Klippe og min Del evindelig.
27 бо погинуть ось ті, хто боку́є від Тебе, пони́щиш Ти кожного, хто відсту́пить від Тебе!
Thi se, de som holde sig langt borte fra dig, omkomme; du udrydder hver den, som ved Bolen viger af fra dig.
28 А я, — бли́зькість Бога для мене добро́, — на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіща́ти про всі Твої чи́ни!
Men det er mig godt, at Gud er mig nær; jeg har sat mit Haab paa den Herre, Herre, at jeg kan fortælle alle dine Gerninger.
