Псалми 69
1 Для дириґента хору. На спів „Лелії“. Давидів. Спаси мене, Боже, бо во́ди вже аж до душі підійшли́!
Načelniku godbe na šestero strun, pesem Davidova. Reši me, Bog, ker vode mi prihajajo noter do duše,
2 Я загруз у глибокім багні́, і нема на чім стати, ввійшов я до водних глиби́н, — і мене залила́ течія́!
Pogrezam se v blato pregloboko; kjer ni trdnega pod nogo; zahajam v globočine vodâ; in val poplaveč me požira.
3 Я змучився в крику своїм, ви́сохло го́рло моє, очі мої затума́нились від вигляда́ння надії від Бога мого!
Trudim se vpijoč, suši se grlo moje; oči moje pešajo, ko upam v svojega Boga.
4 Тих, хто мене без причини нена́видить, стало більш, як воло́сся на моїй голові, набра́лися сили мої вороги, що безви́нно мене переслідують, — чого не грабував, те вертаю!
Več jih je ko glave moje lâs, ki me sovražijo po krivem; mogočneji so, ki me hočejo ubiti, ki so mi sovražniki po krivici; tedaj me silijo vrniti, česar nisem vzel.
5 Боже, Ти знаєш глупо́ту мою, а гріхі́ мої перед Тобою не схо́вані!
O Bog, ti poznaš nespamet mojo, in krivice moje niso ti skrite.
6 Неха́й через мене не ма́тимуть сти́ду оті́, хто на Тебе наді́ється, Господи, Господи Саваоте; нехай через мене не матимуть со́рому ті, хто шукає Тебе, Боже Ізраїлів, —
Ne bodi jih mene sram, kateri čakajo tebe; Gospod, Bog vojnih krdél, rudečica naj ne oblije zaradi mene njih, ki iščejo tebe, Bog Izraelov.
7 бо я ради Тебе знева́гу ношу́, га́ньба покрила обличчя моє!
Ker zavoljo tebe prenašam zasmehovanje; sramota pokriva obličje moje.
8 Для братів своїх став я відчу́жений, і чужи́й для синів своєї матері,
Tujec sem postal bratom svojim, in neznan matere moje sinovom.
9 бо ре́вність до дому Твойо́го з'їдає мене, і знева́ги Твоїх зневажа́льників спада́ють на мене,
Ker gorečnost za hišo tvojo me razjéda, in zasmehovanje njih, ki tebe zasmehujejo, mene zadeva.
10 і по́стом я ви́плакав душу свою, а це сталось мені на знева́гу.
Ko jokajoč pokorim s postom dušo svojo, tedaj se mi to šteje za najhujšo sramoto.
11 За одежу надів я вере́ту, — і за при́казку став я для них:
Ko se oblačim v raševino, tedaj sem jim v pregovor.
12 про мене бала́кають ті, хто в брамі сидить, і пісні тих, хто п'янке́ попива́є.
O meni govoričijo vkup sedeči pri vratih, in pesmi pojó, ko pijejo opojno pijačo.
13 А я — молитва моя до Тебе, Господи, в часі Твоєї зичли́вости; в многоті́ милосердя Твойо́го подай мені відповідь про певність спасі́ння Твого,
O meni torej je prošnja moja tá do tebe, Gospod: čas je milosti, Bog, po obilnosti milosti svoje usliši me, po blagi zvestobi svoji.
14 визволь з болота мене, щоб я не втопи́вся, щоб я урято́ваний був від своїх ненави́сників та від глибо́кости вод!
Potegni me iz blata, in naj se ne pogreznem; otet naj bodem sovražnikov svojih, in iz globočin vodâ.
15 Хай мене не заллє́ водяна́ течія́, і хай глибі́нь мене не проковтне́, і нехай своїх уст не замкне́ надо мною безо́дня!
Valovje vodâ naj me poplaveč ne odnese, in globočina naj me ne pogoltne, in jama naj ne zapre ust svojih nad mano.
16 Обізви́ся до мене, о Господи, в міру доброї ласки Своєї, в міру вели́кости Свого милосердя зверни́ся до мене,
Usliši me, Gospod, ker dobra je milost tvoja; po obilosti usmiljenja svojega ozri se v mé.
17 і обличчя Свого не ховай від Свого раба, бо ті́сно мені, — озви́ся ж неба́ром до мене,
In ne skrivaj obličja svojega svojemu hlapcu; ker v stiski sem, hiti, usliši me!
18 наблизи́сь до моєї душі, порятуй же її, ради моїх ворогів відкупи́ Ти мене!
Približaj se duši moji, ótmi jo; zavoljo sovražnikov mojih réši me.
19 Ти знаєш нару́гу мою, і мій сором та га́ньбу мою, — перед Тобою всі мої вороги!
Ti poznaš zasramovanje moje in mojo sramoto ter nečast mojo; pred teboj so vsi sovražniki moji.
20 Моє серце злама́ла нару́га, і невиго́йний мій сором: я чекав співчуття́ — та немає його, і потіши́телів — та не знайшов!
Zasramovanje tare srce moje, tako da sem bolan; in ko ga čakam, da bi me miloval, nikogar ni; ali tolažiteljev, vendar ne najdem jih.
21 І жо́вчі покла́ли у мій хліб поті́шення, а в спра́зі моїй оцтом мене напува́ли.
Dà, za živež mi dajó želča, in v žeji moji dajó mi piti octa.
22 Бодай па́сткою стала їм їхня трапе́за, а їхні у́чти — тене́тами,
Njih miza bodi pred njimi za zanko, in za povračila, za zadrgo.
23 бодай їхні очі поте́мніли, щоб їм не бачити, а їхні клу́би хай за́вжди хитаються!
Otemné naj njih oči, da ne vidijo; in daj, da ledja njih omahujejo neprestano.
24 Вилий на них Свою ре́вність, а по́лум'я гніву Твого нехай їх доганяє!
Razlij na nje jezo svojo, in srd tvoj naj jih dohiti.
25 Нехай їхнє село́ опусто́шене буде, хай ме́шканця в їхніх наме́тах не буде!
Pusti naj bodejo njih gradovi, v šatorih njih ne bodi prebivalca.
26 Бо кого Ти був збив, — вони ще́ переслідують, і побі́льшують му́ки ране́ним Тобою.
Ker preganjajo njega, kateregi si tí udaril, in po bolečini prebodencev tvojih spletajo pripovedke.
27 Додай же гріха на їхній гріх, щоб вони не ввійшли в справедливість Твою,
Pridevaj kazen kazni njih krivici, in naj ne pridejo v pravico tvojo.
28 нехай скре́слені будуть із книги життя, і хай не будуть запи́сані з праведними!
Izbrišejo naj se iz življenja knjige, in s pravičnimi naj se ne zapisujejo.
29 А я бідний та хворий, але, Боже, — спасі́ння Твоє мене чинить могу́тнім,
Jaz pa ubožen in trpeč, blaginja tvoja, Bog, postavila me bode na višavo.
30 і я піснею буду хвалити Ім'я́ Боже, співом вдя́чним Його велича́тиму!
Hvalil bodem ime Božje s pesmijo, in poveličeval ga bodem sè zahvaljevanjem,
31 І буде для Господа краща вона від вола́, від бика, що ро́ги він має, що копи́та роздво́єні має.
Kar se bode bolje zdelo Gospodu, ko vol, junec rogat z razklanimi parklji.
32 Побачать слухня́ні, — і бу́дуть раді́ти, хто ж Бога шукає — нехай оживе́ ваше серце,
Ko bodejo to videli krotki, veselili se bodo; in oživelo bode srce vaše, ki iščete Boga.
33 бо до вбогих Госпо́дь прислуха́ється, і в'язня́ми Своїми не гордує Він!
Ker Gospod se ozira na potrebne, in jetnikov svojih ne zameta.
34 Нехай хвалять Його небеса́ та земля, море й усе, що́ в них ру́хається,
Hvalila ga bodo nebesa in zemlja, morja in karkoli lazi po njih.
35 бо спасе́ Бог Сіо́на, і збудує для Юди міста́, — і заме́шкають там, і вспадку́ють його́,
Ker Bog otima Sijon in zida z nova mesta Judovska, da stanujejo tam, in podedujejo ono deželo.
36 і наща́дки рабів Його пося́дуть його, й ті, хто любить Ім'я́ Його, жи́тимуть в нім!
Nasledniki, pravim, hlapcev njegovih naj jo posedajo, in ljubitelji imena njegovega naj prebivajo v njej,
