Псалми 69
1 Для дириґента хору. На спів „Лелії“. Давидів. Спаси мене, Боже, бо во́ди вже аж до душі підійшли́!
In finem, pro iis, qui commutabuntur, David. Salvum me fac Deus: quoniam intraverunt aquæ usque ad animam meam.
2 Я загруз у глибокім багні́, і нема на чім стати, ввійшов я до водних глиби́н, — і мене залила́ течія́!
Infixus sum in limo profundi: et non est substantia. Veni in altitudinem maris: et tempestas demersit me.
3 Я змучився в крику своїм, ви́сохло го́рло моє, очі мої затума́нились від вигляда́ння надії від Бога мого!
Laboravi clamans, raucæ factæ sunt fauces meæ: defecerunt oculi mei, dum spero in Deum meum.
4 Тих, хто мене без причини нена́видить, стало більш, як воло́сся на моїй голові, набра́лися сили мої вороги, що безви́нно мене переслідують, — чого не грабував, те вертаю!
Multiplicati sunt super capillos capitis mei, qui oderunt me gratis. Confortati sunt qui persecuti sunt me inimici mei iniuste: quæ non rapui, tunc exolvebam.
5 Боже, Ти знаєш глупо́ту мою, а гріхі́ мої перед Тобою не схо́вані!
Deus tu scis insipientiam meam: et delicta mea a te non sunt abscondita.
6 Неха́й через мене не ма́тимуть сти́ду оті́, хто на Тебе наді́ється, Господи, Господи Саваоте; нехай через мене не матимуть со́рому ті, хто шукає Тебе, Боже Ізраїлів, —
Non erubescant in me qui expectant te Domine, Domine virtutum. Non confundantur super me qui quærunt te, Deus Israel.
7 бо я ради Тебе знева́гу ношу́, га́ньба покрила обличчя моє!
Quoniam propter te sustinui opprobrium: operuit confusio faciem meam.
8 Для братів своїх став я відчу́жений, і чужи́й для синів своєї матері,
Extraneus factus sum fratribus meis, et peregrinus filiis matris meæ.
9 бо ре́вність до дому Твойо́го з'їдає мене, і знева́ги Твоїх зневажа́льників спада́ють на мене,
Quoniam zelus domus tuæ comedit me: et opprobria exprobrantium tibi, ceciderunt super me.
10 і по́стом я ви́плакав душу свою, а це сталось мені на знева́гу.
Et operui in ieiunio animam meam: et factum est in opprobrium mihi.
11 За одежу надів я вере́ту, — і за при́казку став я для них:
Et posui vestimentum meum cilicium: et factus sum illis in parabolam.
12 про мене бала́кають ті, хто в брамі сидить, і пісні тих, хто п'янке́ попива́є.
Adversum me loquebantur qui sedebant in porta: et in me psallebant qui bibebant vinum.
13 А я — молитва моя до Тебе, Господи, в часі Твоєї зичли́вости; в многоті́ милосердя Твойо́го подай мені відповідь про певність спасі́ння Твого,
Ego vero orationem meam ad te Domine: tempus beneplaciti Deus. In multitudine misericordiæ tuæ exaudi me, in veritate salutis tuæ:
14 визволь з болота мене, щоб я не втопи́вся, щоб я урято́ваний був від своїх ненави́сників та від глибо́кости вод!
Eripe me de luto, ut non infigar: libera me ab iis, qui oderunt me, et de profundis aquarum.
15 Хай мене не заллє́ водяна́ течія́, і хай глибі́нь мене не проковтне́, і нехай своїх уст не замкне́ надо мною безо́дня!
Non me demergat tempestas aquæ, neque absorbeat me profundum: neque urgeat super me puteus os suum.
16 Обізви́ся до мене, о Господи, в міру доброї ласки Своєї, в міру вели́кости Свого милосердя зверни́ся до мене,
Exaudi me Domine, quoniam benigna est misericordia tua: secundum multitudinem miserationum tuarum respice in me.
17 і обличчя Свого не ховай від Свого раба, бо ті́сно мені, — озви́ся ж неба́ром до мене,
Et ne avertas faciem tuam a puero tuo: quoniam tribulor, velociter exaudi me.
18 наблизи́сь до моєї душі, порятуй же її, ради моїх ворогів відкупи́ Ти мене!
Intende animæ meæ, et libera eam: propter inimicos meos eripe me.
19 Ти знаєш нару́гу мою, і мій сором та га́ньбу мою, — перед Тобою всі мої вороги!
Tu scis improperium meum, et confusionem meam, et reverentiam meam.
20 Моє серце злама́ла нару́га, і невиго́йний мій сором: я чекав співчуття́ — та немає його, і потіши́телів — та не знайшов!
In conspectu tuo sunt omnes qui tribulant me, improperium expectavit cor meum et miseriam. Et sustinui qui simul contristaretur, et non fuit: et qui consolaretur, et non inveni.
21 І жо́вчі покла́ли у мій хліб поті́шення, а в спра́зі моїй оцтом мене напува́ли.
Et dederunt in escam meam fel: et in siti mea potaverunt me aceto.
22 Бодай па́сткою стала їм їхня трапе́за, а їхні у́чти — тене́тами,
Fiat mensa eorum coram ipsis in laqueum, et in retributiones, et in scandalum.
23 бодай їхні очі поте́мніли, щоб їм не бачити, а їхні клу́би хай за́вжди хитаються!
Obscurentur oculi eorum ne videant: et dorsum eorum semper incurva.
24 Вилий на них Свою ре́вність, а по́лум'я гніву Твого нехай їх доганяє!
Effunde super eos iram tuam: et furor iræ tuæ comprehendat eos.
25 Нехай їхнє село́ опусто́шене буде, хай ме́шканця в їхніх наме́тах не буде!
Fiat habitatio eorum deserta: et in tabernaculis eorum non sit qui inhabitet.
26 Бо кого Ти був збив, — вони ще́ переслідують, і побі́льшують му́ки ране́ним Тобою.
Quoniam quem tu percussisti, persecuti sunt: et super dolorem vulnerum meorum addiderunt.
27 Додай же гріха на їхній гріх, щоб вони не ввійшли в справедливість Твою,
Appone iniquitatem super iniquitatem eorum: et non intrent in iustitiam tuam.
28 нехай скре́слені будуть із книги життя, і хай не будуть запи́сані з праведними!
Deleantur de Libro viventium: et cum iustis non scribantur.
29 А я бідний та хворий, але, Боже, — спасі́ння Твоє мене чинить могу́тнім,
Ego sum pauper et dolens: salus tua Deus suscepit me.
30 і я піснею буду хвалити Ім'я́ Боже, співом вдя́чним Його велича́тиму!
Laudabo nomen Dei cum cantico: et magnificabo eum in laude:
31 І буде для Господа краща вона від вола́, від бика, що ро́ги він має, що копи́та роздво́єні має.
Et placebit Deo super vitulum novellum: cornua producentem et ungulas.
32 Побачать слухня́ні, — і бу́дуть раді́ти, хто ж Бога шукає — нехай оживе́ ваше серце,
Videant pauperes et lætentur: quærite Deum, et vivet anima vestra:
33 бо до вбогих Госпо́дь прислуха́ється, і в'язня́ми Своїми не гордує Він!
Quoniam exaudivit pauperes Dominus: et vinctos suos non despexit.
34 Нехай хвалять Його небеса́ та земля, море й усе, що́ в них ру́хається,
Laudent illum cæli et terra, mare, et omnia reptilia in eis.
35 бо спасе́ Бог Сіо́на, і збудує для Юди міста́, — і заме́шкають там, і вспадку́ють його́,
Quoniam Deus salvam faciet Sion: et ædificabuntur civitates Iuda. Et inhabitabunt ibi, et hereditate acquirent eam.
36 і наща́дки рабів Його пося́дуть його, й ті, хто любить Ім'я́ Його, жи́тимуть в нім!
Et semen servorum eius possidebit eam, et qui diligunt nomen eius, habitabunt in ea.
