Псалми 69
1 Для дириґента хору. На спів „Лелії“. Давидів. Спаси мене, Боже, бо во́ди вже аж до душі підійшли́!
Au chef des chantres. Sur les lis. De David. Sauve-moi, ô Dieu! Car les eaux menacent ma vie.
2 Я загруз у глибокім багні́, і нема на чім стати, ввійшов я до водних глиби́н, — і мене залила́ течія́!
J’enfonce dans la boue, sans pouvoir me tenir; Je suis tombé dans un gouffre, et les eaux m’inondent.
3 Я змучився в крику своїм, ви́сохло го́рло моє, очі мої затума́нились від вигляда́ння надії від Бога мого!
Je m’épuise à crier, mon gosier se dessèche, Mes yeux se consument, tandis que je regarde vers mon Dieu.
4 Тих, хто мене без причини нена́видить, стало більш, як воло́сся на моїй голові, набра́лися сили мої вороги, що безви́нно мене переслідують, — чого не грабував, те вертаю!
Ils sont plus nombreux que les cheveux de ma tête, Ceux qui me haïssent sans cause; Ils sont puissants, ceux qui veulent me perdre, Qui sont à tort mes ennemis. Ce que je n’ai pas dérobé, il faut que je le restitue.
5 Боже, Ти знаєш глупо́ту мою, а гріхі́ мої перед Тобою не схо́вані!
O Dieu! Tu connais ma folie, Et mes fautes ne te sont point cachées.
6 Неха́й через мене не ма́тимуть сти́ду оті́, хто на Тебе наді́ється, Господи, Господи Саваоте; нехай через мене не матимуть со́рому ті, хто шукає Тебе, Боже Ізраїлів, —
Que ceux qui espèrent en toi ne soient pas confus à cause de moi, Seigneur, Éternel des armées! Que ceux qui te cherchent ne soient pas dans la honte à cause de moi, Dieu d’Israël!
7 бо я ради Тебе знева́гу ношу́, га́ньба покрила обличчя моє!
Car c’est pour toi que je porte l’opprobre, Que la honte couvre mon visage;
8 Для братів своїх став я відчу́жений, і чужи́й для синів своєї матері,
Je suis devenu un étranger pour mes frères, Un inconnu pour les fils de ma mère.
9 бо ре́вність до дому Твойо́го з'їдає мене, і знева́ги Твоїх зневажа́льників спада́ють на мене,
Car le zèle de ta maison me dévore, Et les outrages de ceux qui t’insultent tombent sur moi.
10 і по́стом я ви́плакав душу свою, а це сталось мені на знева́гу.
Je verse des larmes et je jeûne, Et c’est ce qui m’attire l’opprobre;
11 За одежу надів я вере́ту, — і за при́казку став я для них:
Je prends un sac pour vêtement, Et je suis l’objet de leurs sarcasmes.
12 про мене бала́кають ті, хто в брамі сидить, і пісні тих, хто п'янке́ попива́є.
Ceux qui sont assis à la porte parlent de moi, Et les buveurs de liqueurs fortes me mettent en chansons.
13 А я — молитва моя до Тебе, Господи, в часі Твоєї зичли́вости; в многоті́ милосердя Твойо́го подай мені відповідь про певність спасі́ння Твого,
Mais je t’adresse ma prière, ô Éternel! Que ce soit le temps favorable, ô Dieu, par ta grande bonté! Réponds-moi, en m’assurant ton secours!
14 визволь з болота мене, щоб я не втопи́вся, щоб я урято́ваний був від своїх ненави́сників та від глибо́кости вод!
Retire-moi de la boue, et que je n’enfonce plus! Que je sois délivré de mes ennemis et du gouffre!
15 Хай мене не заллє́ водяна́ течія́, і хай глибі́нь мене не проковтне́, і нехай своїх уст не замкне́ надо мною безо́дня!
Que les flots ne m’inondent plus, Que l’abîme ne m’engloutisse pas, Et que la fosse ne se ferme pas sur moi!
16 Обізви́ся до мене, о Господи, в міру доброї ласки Своєї, в міру вели́кости Свого милосердя зверни́ся до мене,
Exauce-moi, Éternel! Car ta bonté est immense. Dans tes grandes compassions, tourne vers moi les regards,
17 і обличчя Свого не ховай від Свого раба, бо ті́сно мені, — озви́ся ж неба́ром до мене,
Et ne cache pas ta face à ton serviteur! Puisque je suis dans la détresse, hâte-toi de m’exaucer!
18 наблизи́сь до моєї душі, порятуй же її, ради моїх ворогів відкупи́ Ти мене!
Approche-toi de mon âme, délivre-la! Sauve-moi, à cause de mes ennemis!
19 Ти знаєш нару́гу мою, і мій сором та га́ньбу мою, — перед Тобою всі мої вороги!
Tu connais mon opprobre, ma honte, mon ignominie; Tous mes adversaires sont devant toi.
20 Моє серце злама́ла нару́га, і невиго́йний мій сором: я чекав співчуття́ — та немає його, і потіши́телів — та не знайшов!
L’opprobre me brise le cœur, et je suis malade; J’attends de la pitié, mais en vain, Des consolateurs, et je n’en trouve aucun.
21 І жо́вчі покла́ли у мій хліб поті́шення, а в спра́зі моїй оцтом мене напува́ли.
Ils mettent du fiel dans ma nourriture, Et, pour apaiser ma soif, ils m’abreuvent de vinaigre.
22 Бодай па́сткою стала їм їхня трапе́за, а їхні у́чти — тене́тами,
Que leur table soit pour eux un piège, Et un filet au sein de leur sécurité!
23 бодай їхні очі поте́мніли, щоб їм не бачити, а їхні клу́би хай за́вжди хитаються!
Que leurs yeux s’obscurcissent et ne voient plus, Et fais continuellement chanceler leurs reins!
24 Вилий на них Свою ре́вність, а по́лум'я гніву Твого нехай їх доганяє!
Répands sur eux ta colère, Et que ton ardente fureur les atteigne!
25 Нехай їхнє село́ опусто́шене буде, хай ме́шканця в їхніх наме́тах не буде!
Que leur demeure soit dévastée, Qu’il n’y ait plus d’habitants dans leurs tentes!
26 Бо кого Ти був збив, — вони ще́ переслідують, і побі́льшують му́ки ране́ним Тобою.
Car ils persécutent celui que tu frappes, Ils racontent les souffrances de ceux que tu blesses.
27 Додай же гріха на їхній гріх, щоб вони не ввійшли в справедливість Твою,
Ajoute des iniquités à leurs iniquités, Et qu’ils n’aient point part à ta miséricorde!
28 нехай скре́слені будуть із книги життя, і хай не будуть запи́сані з праведними!
Qu’ils soient effacés du livre de vie, Et qu’ils ne soient point inscrits avec les justes!
29 А я бідний та хворий, але, Боже, — спасі́ння Твоє мене чинить могу́тнім,
Moi, je suis malheureux et souffrant: O Dieu, que ton secours me relève!
30 і я піснею буду хвалити Ім'я́ Боже, співом вдя́чним Його велича́тиму!
Je célébrerai le nom de Dieu par des cantiques, Je l’exalterai par des louanges.
31 І буде для Господа краща вона від вола́, від бика, що ро́ги він має, що копи́та роздво́єні має.
Cela est agréable à l’Éternel, plus qu’un taureau Avec des cornes et des sabots.
32 Побачать слухня́ні, — і бу́дуть раді́ти, хто ж Бога шукає — нехай оживе́ ваше серце,
Les malheureux le voient et se réjouissent; Vous qui cherchez Dieu, que votre cœur vive!
33 бо до вбогих Госпо́дь прислуха́ється, і в'язня́ми Своїми не гордує Він!
Car l’Éternel écoute les pauvres, Et il ne méprise point ses captifs.
34 Нехай хвалять Його небеса́ та земля, море й усе, що́ в них ру́хається,
Que les cieux et la terre le célèbrent, Les mers et tout ce qui s’y meut!
35 бо спасе́ Бог Сіо́на, і збудує для Юди міста́, — і заме́шкають там, і вспадку́ють його́,
Car Dieu sauvera Sion, et bâtira les villes de Juda; On s’y établira, et l’on en prendra possession;
36 і наща́дки рабів Його пося́дуть його, й ті, хто любить Ім'я́ Його, жи́тимуть в нім!
La postérité de ses serviteurs en fera son héritage, Et ceux qui aiment son nom y auront leur demeure.
