Псалми 58

1 Для дириґента хору. На спів: „Не вигуби“. Золотий псалом Давидів. Чи ж то справді ви, можні, говорите правду, чи лю́дських синів слушно судите?

В конец, да не растлиши, Давиду в столпописание. Аще воистинну убо правду глаголете, правая судите, сынове человечестии.

2 Отже, у серці ви чините кривди, дорогу наси́льства рук ваших тору́єте ви на землі.

Ибо в сердцы беззаконие делаете на земли, неправду руки вашя сплетают.

3 Від лоня ще матернього — вже відда́лені несправедливі, з утро́би ще матерньої заблуди́лися неправдомо́вці, —

Очуждишася грешницы от ложесн, заблудиша от чрева, глаголаша лжу.

4 їхня отрута така, як отрута зміїна, як отрута глухої гадюки, що ухо своє затуля́є,

Ярость их по подобию змиину, яко аспида глуха и затыкающаго уши свои,

5 що не слухає голосу заклиначі́в, чарівника́, в чарах впра́вного!

иже не услышит гласа обавающих, обаваемь обавается от премудра.

6 Поруйнуй, Боже, зуби їхні в їхніх уста́х, левчука́м розбий, Господи, ще́лепи, —

Бог сокрушит зубы их во устех их: членовныя львов сокрушил есть Господь.

7 нехай розпливуться, немов та вода, що собі розтіка́ється, хай пов'я́нуть вони, як трава по дорозі,

Уничижатся яко вода мимотекущая: напряжет лук свой, дондеже изнемогут.

8 бодай стали, немов той слима́к, що в своїй слизоті́ розпускається, щоб сонця не бачили, як мертвий отой плід у жінки!

Яко воск растаяв отимутся: паде огнь на них, и не видеша солнца.

9 Поки почують терни́ну запа́лену ваші горшки, — нехай буря її рознесе, чи свіжу, чи спа́лену!

Прежде еже разумети терния вашего рамна, яко живы, яко во гневе пожрет я.

10 А праведний ті́шитись буде, бо помсту побачить, у кро́ві безбожного сто́пи свої він обмиє!

Возвеселится праведник, егда увидит отмщение: руце свои умыет в крови грешника.

11 І скаже люди́на: „Поправді є плід справедливому, справді є Бог, — суддя на землі!“

И речет человек: аще убо есть плод праведнику, убо есть Бог судя им на земли.