Псалми 50
1 Псалом Асафів.
Asafa dziesma. Tas stiprais Dievs, Dievs Tas Kungs, runā, un sauc zemi no rītiem līdz vakariem.
2 Із Сіону, корони краси́, Бог явився в промі́нні!
No Ciānas, kur tas pilnīgais skaistums, Dievs parādās ar spožumu.
3 Прихо́дить наш Бог, — і не буде мовчати: палю́чий огонь перед Ним, а круг Нього все бу́риться сильно!
Mūsu Dievs nāk un necieš klusu; rijoša uguns iet Viņa priekšā, un Viņam apkārt liela vētra.
4 Він покличе згори́ небеса́, і землю — наро́д Свій судити:
Viņš sauc debesīm augšā, un zemei, tiesāt Savus ļaudis.
5 „Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною“.
Sapulcinājiet Man Manus svētos, kas Manu derību derējuši ar upuriem.
6 І небеса́ звістять правду Його, що Бог — Він суддя. (Се́ла)
Un debesis stāsta Viņa taisnību, jo Dievs pats ir soģis. (Sela)
7 „Слухай же ти, Мій наро́де, бо буду ось Я говорити, Ізра́їлеві, і буду сві́дчить на тебе: Бог, Бог твій Я!
Klausiet, Mani ļaudis, Es runāšu; Israēl, Es došu liecību pret tevi: Es, Dievs, esmu tavs Dievs.
8 Я бу́ду карта́ти тебе не за жертви твої, — бо все передо Мною твої цілопа́лення,
Tavu upuru pēc Es tevi nepārmācu, nedz tavu dedzināmo upuru pēc, kas vienmēr Manā priekšā.
9 не візьму́ Я бичка з твого дому, ні козлів із коша́р твоїх,
No tava nama Es vēršus neņemšu, nedz āžus no taviem laidariem.
10 бо належить Мені вся лісна́ звірина́ та худоба із тисячі гір,
Jo visi meža zvēri Man pieder, tie lopi uz kalniem pa tūkstošiem.
11 Я знаю все пта́ство гірське́, і звір польови́й при Мені!
Es zinu visus putnus uz kalniem, un tie zvēri laukā ir manā priekšā.
12 Якби був Я голодний, тобі б не сказав, — бо Моя вся вселе́нна й усе, що на ній!
Ja Man gribētos ēst, tad Es tev to nesacītu, jo Man pieder pasaule un viņas pilnums.
13 Чи Я м'ясо бичкі́в спожива́ю, і чи п'ю кров козлів?
Vai Man ēst vērša gaļu un dzert āžu asinis?
14 Принось Богові в жертву подя́ку, і виконуй свої обітниці Всеви́шньому,
Upurē Dievam pateicību un maksā tam Visuaugstam savus solījumus.
15 і до Мене поклич в день недолі, — Я тебе порятую, ти ж просла́виш Мене!“
Un piesauc Mani bēdu laikā, tad Es tevi gribu izraut, un tev būs Mani godāt.
16 А до грішника Бог промовляє: „Чого́ про устави Мої розповідаєш, і чого́ заповіта Мого на уста́х своїх но́сиш?
Bet uz bezdievīgo Dievs saka: kā tu drīksti daudzināt Manus likumus un Manu derību ņemt savā mutē.
17 Ти ж науку знена́видів, і поза себе слова́ Мої ви́кинув.
Kad tu tomēr ienīsti pārmācību, un laidi pār galvu Manus vārdus?
18 Як ти злодія бачив, то бі́гав із ним, і з перелюбниками накладав.
Kad tu zagli redzi, tad tu viņam skrej līdz, un tev ir dalība ar laulības pārkāpējiem.
19 Свої уста пускаєш на зло, і язик твій ома́ну плете́.
Ar savu muti tu dodies uz ļaunu, un tava mēle dzen viltību.
20 Ти сидиш, проти брата свого нагово́рюєш, поголо́ски пускаєш про сина своєї матері.
Tu sēdi runādams pret savu brāli, tavas mātes dēlu tu apmelo.
21 Оце ти робив, Я ж мовчав, і ти ду́мав, що Я такий са́мий, як ти. Тому буду картати тебе, і ви́ложу все перед очі твої!
To tu dari, un kad Es ciešu klusu, tad tu domā, ka Es tāds pat esmu kā tu; bet Es tevi pārmācīšu un tev to turēšu priekš acīm.
22 Зрозумійте ж це ви, що забуваєте Бога, щоб Я не схопи́в, — бо не буде кому рятува́ти!
Saprotiet jel to, jūs, kas Dievu aizmirstat, lai Es nesaplosu, un izglābēja nav.
23 Хто жертву подяки прино́сить, той шанує Мене; а хто на дорогу Свою уважа́є, Боже спасі́ння йому покажу́!“
Kas pateicību upurē, tas Mani tur godā; un tas ir tas ceļš, kā Es tam rādīšu Dieva pestīšanu.
