Псалми 44
1 Для дириґента хору. Синів Коре́євих. Псало́м навча́льний. Боже, своїми ушима ми чули, наші батьки́ нам оповіда́ли: велике Ти ді́ло вчинив за їхніх днів, за днів старода́вніх:
Боже, својим ушима слушасмо, оци нам наши приповедаше дело које си учинио у њихово време, у старо време.
2 Ти вигнав пога́нів Своєю рукою, а їх осади́в, понищив народи, а їх Ти поши́рив!
Руком својом изгнао си народе, а њих посадио; искоренио си племена, а њих намножио.
3 Не мече́м бо своїм вони землю посі́ли, і їхнє раме́но їм не помогло́, — а прави́ця Твоя та раме́но Твоє, та Світло обличчя Твого́, бо Ти їх уподо́бав!
Јер не задобише земље својим мачем, нити им мишица њихова поможе, него Твоја десница и Твоја мишица, и светлост лица Твог, јер Ти беху омилели.
4 Ти Сам — Цар мій, о Боже, звели ж про спасі́ння для Якова:
Боже, царе мој, Ти си онај исти, пошљи помоћ Јакову!
5 Тобою поб'ємо своїх ворогів, Ім'я́м Твоїм будемо топта́ти повсталих на нас,
С Тобом ћемо избости непријатеље своје, и с именом Твојим изгазићемо оне који устају на нас.
6 бо я буду наді́ятися не на лу́ка свого́, і мій меч не поможе мені,
Јер се не уздам у лук свој, нити ће ми мач мој помоћи.
7 але Ти нас спасеш від противників наших, і наших нена́висників засоро́миш!
Него ћеш нас Ти избавити од непријатеља наших, и ненавиднике наше посрамићеш.
8 Ми хва́лимось Богом щодня́, і пові́ки Ім'я́ Твоє сла́вимо, (Се́ла)
Богом ћемо се хвалити сваки дан, и име Твоје славићемо довека.
9 та однак Ти покинув і нас засоро́мив, і вже не вихо́диш із нашими ві́йськами:
Али сад си нас повргао и посрамио, и не идеш с војском нашом.
10 Ти вчинив, що від ворога ми оберну́лись назад, а наші нена́висники грабува́ли собі наш маєток.
Обраћаш нас те бежимо испред непријатеља, и непријатељи нас наши харају.
11 Ти віддав нас на по́їд, немов тих ове́чок, і нас розпоро́шив посеред наро́дів,
Дао си нас као овце да нас једу, и по народима расејао си нас.
12 Ти за бе́зцін продав Свій наро́д, і ціни́ йому не побільши́в!
У бесцење си продао народ свој, и ниси му подигао цене.
13 Ти нас нашим сусідам віддав на знева́гу, на нару́гу та по́сміх для наших око́лиць,
Дао си нас на подсмех суседима нашим, да нам се ругају и срамоте нас који живе око нас.
14 Ти нас учинив за прислі́в'я пога́нам, і головою хита́ють наро́ди на нас.
Начинио си од нас причу у народа, гледајући нас машу главом туђинци.
15 Передо мною щоденно безче́стя моє, і сором вкриває обличчя моє, —
Сваки је дан срамота моја преда мном, и стид је попао лице моје.
16 через голос того, хто лає мене й проклинає, через ворога й ме́сника.
Од речи подсмевачевих и ругачевих, и од погледа непријатељевих и осветљивчевих.
17 Прийшло було все це на нас, та ми не забу́ли про Тебе, й заповіту Твого не пору́шили,
Све ово снађе нас; али не заборависмо Тебе, нити преступисмо завет Твој.
18 не вступи́лось назад наше серце, і не відхили́вся наш крок від Твоєї доро́ги!
Не одступи натраг срце наше, и стопе наше не зађоше с пута Твог.
19 Хоч у місце шака́лів Ти ви́пхнув був нас, і прикрив був нас сме́ртною тінню, —
Кад си нас био у земљи змајевској, и покривао нас сеном смртним,
20 чи й тоді ми забули Ім'я́ Бога нашого, і руки свої простягну́ли до Бога чужого?
Онда да бејасмо заборавили име Бога свог и подигли руке своје к Богу туђем,
21 Таж про те Бог дові́дається, бо Він знає тає́мності серця, —
Не би ли Бог изнашао то? Јер Он зна тајне у срцу.
22 що нас побива́ють за Тебе щоденно, пораховано нас, як овечок жерто́вних.
А убијају нас за Тебе сваки дан; с нама поступају као с овцама кланицама.
23 Прокинься ж, — для чо́го Ти, Господи, спиш? Пробуди́ся, — не кидай наза́вжди!
Устани, што спаваш, Господе! Пробуди се, немој одбацити засвагда.
24 Для чо́го обличчя Своє Ти ховаєш, забуваєш про нашу недолю та нашу тісно́ту?
Зашто кријеш лице своје? Заборављаш невољу и муку нашу?
25 Бо душа наша зни́жилася аж до по́роху, а живіт наш приліг до землі.
Душа наша паде у прах, тело је наше бачено на земљу.
26 Устань же, о По́моче наша, і ви́купи нас через милість Свою!
Устани, помоћи наша, и избави нас ради милости своје.
