Псалми 42

1 Для дириґента хору. Псало́м навча́льний, синів Коре́євих. Як ли́не той о́лень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя,

(Til sangmesteren. En maskil af Koras sønner.) Som Hjorten skriger efter rindende Vand, således skriger min Sjæl efter dig, o Gud.

2 душа моя спра́гнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду́ й появлю́сь перед Божим лицем?

Min Sjæl tørster efter Gud, den levende Gud; når skal jeg komme og stedes for Guds Åsyn?

3 Сльоза́ моя стала для мене пожи́вою вдень та вночі, коли кажуть мені цілий день: „Де твій Бог?“

Min Gråd er blevet mit Brød både Dag og Nat, fordi de stadig spørger mig: "Hvor er din Gud?"

4 Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я в многолю́дді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святко́вого на́товпу.

Min Sjæl er opløst, når jeg kommer i Hu, hvorledes jeg vandred med Skaren op til Guds Hus under Jubelråb og Lovsang i Højtidsskaren.

5 Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого́ ти в мені непоко́їшся? Май надію на Бога, бо я Йому бу́ду ще дя́кувати за спасі́ння Його!

Hvorfor er du nedbøjet, Sjæl, hvi bruser du i mig? Bi efter Gud, thi end skal jeg takke ham, mit Åsyns Frelse og min Gud!

6 Мій Боже, душа моя ту́жить в мені, бо я пам'ята́ю про Тебе з країни Йорда́ну й Гермо́ну, із гори із Міц'а́р.

Nedbøjet er min Sjæl, derfor mindes jeg dig fra Jordans og Hermontindernes Land, fra Mizars Bjerg.

7 Приклика́є безо́дня безо́дню на гу́ркіт Твоїх водоспа́дів, усі вали́ Твої й хвилі Твої перейшли́ надо мною.

Dyb råber til Dyb ved dine Vandfalds Brusen, alle dine Brændinger og Bølger skyller hen over mig.

8 Удень виявляє Господь Свою милість, уночі ж Його пісня зо мною, молитва до Бога мого життя!

Sin Miskundhed sender HERREN om Dagen, hans Sang er hos mig om Natten, en Bøn til mit Livs Gud.

9 Повім я до Бога: „Ти Скеле моя, чому́ Ти про мене забув? Чого я блукаю сумни́й через у́тиск ворожий?

Jeg siger til Gud, min Klippe: Hvorfor har du glemt mig, hvorfor skal jeg vandre sorgfuld, trængt af Fjender?

10 Ніби кості ламають мені, коли вороги мої лають мене, коли кажуть мені цілий день: „Де твій Бог?“

Det er, som knustes mine Ben, når Fjenderne håner mig, når de stadig spørger mig: "Hvor er din Gud?"

11 Чого, душе моя, ти суму́єш, і чого́ ти в мені непоко́їшся? Май надію на Бога, бо я Йому бу́ду ще дя́кувати за спасі́ння Його, мого Бога!

Hvorfor er du nedbøjet, Sjæl, hvi bruser du i mig? Bi efter Gud, thi end skal jeg takke ham, mit Åsyns Frelse og min Gud!