Псалми 39
1 Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів. Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.
Al Músico principal, á Jeduthún: Salmo de David. YO DIJE: Atenderé á mis caminos, para no pecar con mi lengua: guardaré mi boca con freno, en tanto que el impío fuere contra mí.
2 Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.
Enmudecí con silencio, calléme aun respecto de lo bueno: y excitóse mi dolor.
3 Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:
Enardecióse mi corazón dentro de mí; encendióse fuego en mi meditación, [y así] proferí con mi lengua:
4 „Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“
Hazme saber, Jehová, mi fin, y cuánta sea la medida de mis días; sepa yo cuánto [tengo de ser] del mundo.
5 Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! (Се́ла)
He aquí diste á mis días término corto, y mi edad es como nada delante de ti: ciertamente es completa vanidad todo hombre que vive. (Selah)
6 У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!
Ciertamente en tinieblas anda el hombre; ciertamente en vano se inquieta: junta, y no sabe quién lo allegará.
7 А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!
Y ahora, Señor, ¿qué esperaré? Mi esperanza en ti está.
8 Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!
Líbrame de todas mis rebeliones; no me pongas por escarnio del insensato.
9 Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —
Enmudecí, no abrí mi boca; porque tú lo hiciste.
10 забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.
Quita de sobre mí tu plaga; de la guerra de tu mano soy consumido.
11 Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! (Се́ла)
Con castigos sobre el pecado corriges al hombre, y haces consumirse como de polilla su grandeza: ciertamente vanidad es todo hombre. (Selah)
12 Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!
Oye mi oración, oh Jehová, y escucha mi clamor: no calles á mis lágrimas; porque peregrino soy para contigo, y advenedizo, como todos mis padres.
13 Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!
Déjame, y tomaré fuerzas, antes que vaya y perezca.
