Псалми 39
1 Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів. Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.
Рекох: Чуваћу се на путевима својим да не згрешим језиком својим; зауздаваћу уста своја, док је безбожник преда мном.
2 Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.
Бејах нем и глас не пустих; ћутах и о добру. Али се туга моја подиже,
3 Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:
Запали се срце моје у мени, у мислима мојим разгоре се огањ; проговорих језиком својим:
4 „Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“
Кажи ми, Господе, крај мој, и докле ће трајати дани моји? Да знам како сам ништа.
5 Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! (Се́ла)
Ево с педи дао си ми дане, и век је мој као ништа пред Тобом. Баш је ништа сваки човек жив.
6 У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!
Баш ходи човек као утвара; баш се узалуд кида, сабира, а не зна коме ће допасти.
7 А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!
Па шта да чекам, Господе? Нада је моја у Теби.
8 Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!
Из свега безакоња мог избави ме, не дај ме безумноме на подсмех.
9 Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —
Нем сам, нећу отворити уста својих; јер си ме Ти ударио.
10 забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.
Олакшај ми ударац свој, силна рука Твоја уби ме.
11 Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! (Се́ла)
Ако ћеш карати човека за преступе, расточиће се као од мољаца красота његова. Баш је ништа сваки човек.
12 Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!
Слушај молитву моју, Господе, и чуј јаук мој. Гледајући сузе моје немој ћутати. Јер сам гост у Тебе и дошљак као и сви стари моји.
13 Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!
Немој ме више гневно гледати, па ћу одахнути пре него отидем и више ме не буде.
