Псалми 39
1 Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів. Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.
Veisuunjohtajalle; Jedutunin tapaan; Daavidin virsi. Minä sanoin: "Minä pidän vaelluksestani vaarin, etten kielelläni syntiä tekisi. Minä pidän suustani vaarin ja suistan sen, niin kauan kuin jumalaton on minun edessäni."
2 Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.
Minä olin vaiti, olin ääneti, en puhunut siitä, mikä hyvä on; mutta minun tuskani yltyi.
3 Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:
Minun sydämeni hehkui minun rinnassani; kun minä huokailin, syttyi minussa tuli, ja niin minä kielelläni puhuin.
4 „Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“
Herra, opeta minua ajattelemaan loppuani, ja mikä minun päivieni mitta on, että ymmärtäisin, kuinka katoavainen minä olen.
5 Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! (Се́ла)
Katso, kämmenen leveydeksi sinä teit minun päiväni, ja minun elämäni on sinun edessäsi niinkuin ei mitään. Vain tuulen henkäys ovat kaikki ihmiset, kuinka lujina seisokootkin. (Sela)
6 У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!
Varjona vain ihminen vaeltaa, turhaan vain he touhuavat, kokoavat, eivätkä tiedä, kuka ne saa.
7 А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!
Ja nyt, mitä minä odotan, Herra? Sinuun minä panen toivoni.
8 Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!
Päästä minut kaikista synneistäni, älä pane minua houkkain pilkaksi.
9 Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —
Minä vaikenen enkä suutani avaa; sillä sinä sen teit.
10 забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.
Käännä vitsauksesi minusta pois, sillä minä menehdyn sinun kätesi kuritukseen.
11 Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! (Се́ла)
Kun sinä ihmistä synnin tähden rangaistuksilla kuritat, kulutat sinä hänen kauneutensa niinkuin koinsyömän. Vain tuulen henkäys ovat kaikki ihmiset. (Sela)
12 Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!
Kuule minun rukoukseni, Herra, ota korviisi minun huutoni. Älä ole kuuro minun kyyneleilleni; sillä minä olen muukalainen sinun tykönäsi, vieras, niinkuin kaikki minun isänikin.
13 Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!
Käännä pois katseesi minusta, että minä ilostuisin, ennenkuin menen pois eikä minua enää ole.
