Псалми 39
1 Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів. Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.
To the chief Musician, [even] to Jeduthun, A Psalm of David. I said, I will take heed to my ways, that I sin not with my tongue: I will keep my mouth with a bridle, while the wicked is before me.
2 Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.
I was dumb with silence, I held my peace, [even] from good; and my sorrow was stirred.
3 Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:
My heart was hot within me, while I was musing the fire burned: [then] I spoke with my tongue.
4 „Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“
LORD, make me to know my end, and the measure of my days, what it [is]; [that] I may know how frail I [am].
5 Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! (Се́ла)
Behold, thou hast made my days [as] a hand-breadth; and my age [is] as nothing before thee: verily every man at his best state [is] altogether vanity. (Selah)
6 У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!
Surely every man walketh in a vain show: surely they are disquieted in vain: he heapeth up [riches], and knoweth not who shall gather them.
7 А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!
And now, LORD, what wait I for? my hope [is] in thee.
8 Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!
Deliver me from all my transgressions: make me not the reproach of the foolish.
9 Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —
I was dumb, I opened not my mouth; because thou didst [it].
10 забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.
Remove thy stroke away from me; I am consumed by the blow of thy hand.
11 Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! (Се́ла)
When thou with rebukes dost correct man for iniquity, thou makest his beauty to consume away like a moth: surely every man [is] vanity. (Selah)
12 Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!
Hear my prayer, O LORD, and give ear to my cry; hold not thy peace at my tears: for I [am] a stranger with thee, [and] a sojourner, as all my fathers [were].
13 Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!
O spare me, that I may recover strength, before I go hence, and be no more.
