Псалми 39
1 Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів. Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.
For the leader; for Jeduthun. A psalm of David. I vowed to watch my words, and sin not with my tongue, but to put on my mouth a muzzle, while the wicked were in my presence.
2 Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.
I was silent and dumb, speechless: but my pain was stirred up.
3 Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:
My heart grew hot within me; as I mused, the fire was kindled, till at last the words came to my tongue.
4 „Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“
‘Teach me, O Lord, my end, and the sum of my days what it is. Let me know how transient I am.
5 Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! (Се́ла)
See! My days you have made but a span, and my life is as nothing before you. It is but as a breath that everyone stands: (Selah)
6 У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!
it is but in mere semblance we walk to and fro, and all our noise is for nothing. We heap up, and know not who will gather.’
7 А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!
And now, what wait I for, Lord? My hope is in you.
8 Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!
From all my transgressions deliver me; make me not the scorn of the fool.
9 Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —
I am dumb, never opening my mouth, for this is your own doing.
10 забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.
Remove your stroke from off me: by the might of your hand I am spent.
11 Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! (Се́ла)
When you rebuke someone to punish their sins, you consume, like a moth, what they treasures. Everyone is only a breath. (Selah)
12 Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!
Hear my prayer, O Lord; attend to my cry for help. Hold not your peace at my tears. For I am but a guest of yours, a stranger visiting, like all my ancestors.
13 Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!
Look away from me, let me smile again, before I die and am gone.
