Псалми 39
1 Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів. Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.
“A psalm of David. For the leader of the music of the Jeduthunites.” I said, I will take heed to my ways, That I may not sin with my tongue; I will keep my mouth with a bridle, While the wicked is before me.
2 Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.
I was dumb with silence; I spake not even what was good; But my pain was increased.
3 Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:
My heart was hot within me; In my anguish the fire burst forth, And I spake with my tongue:
4 „Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“
LORD, make me to know mine end, And the number of my days, That I may know how frail I am!
5 Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! (Се́ла)
Behold, thou hast made my days as a hand-breadth, And my life is as nothing before thee; Yea, every man in his firmest state is altogether vanity. (Pause)
6 У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!
Surely every man walketh in a vain show; Surely he disquieteth himself in vain; He heapeth up riches, and knoweth not who shall gather them.
7 А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!
What, then, O Lord! is my hope? My hope is in thee!
8 Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!
Deliver me from all my transgressions; Let me not be the reproach of scoffers!
9 Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —
Yet I am dumb; I open not my mouth; For thou hast done it!
10 забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.
But remove from me thine infliction; For I am perishing by the blow of thine hand.
11 Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! (Се́ла)
When thou with rebukes dost chasten man for iniquity, Thou causest his glory to waste away like a moth! Surely every man is vanity.
12 Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!
Hear my prayer, O LORD! Give ear to my cry; Be not silent at my tears! For I am but a stranger with thee, A sojourner, as all my fathers were.
13 Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!
O spare me, that I may recover strength, Before I go away, and be no more!
