Псалми 39
1 Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів. Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.
“To the chief musician, to Jeduthun, a psalm of David.” I said, I will guard my ways, that I sin not with my tongue: I will guard my mouth with a muzzle, while the wicked is before me.
2 Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.
I was dumb in deep silence, I was quite still, even from [speaking] good; but my pain was greatly excited;
3 Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:
My heart was hot within me, in my self-communing there burnt a fire: [then] spoke I with my tongue,
4 „Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“
Let me know, O Lord, my end, and the measure of my days, what it is: I wish to know when I shall cease to be.
5 Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! (Се́ла)
Behold, measured out with the span hast thou made my days; and my whole duration is nothing before thee: yea, as nothing but vanity doth every man stand here. (Selah)
6 У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!
As nothing but a shadowy image doth man walk about, yea, for vanity only do all make a noise: he heapeth up his gains, and knoweth not who shall gather them.
7 А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!
And now, what shall I wait for, O Lord? my hope is in thee.
8 Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!
From all my transgressions deliver thou me: render me not the object of reproach of the worthless.
9 Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —
I was dumb, I opened not my mouth; because thou hadst done it.
10 забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.
Remove thou thy plague away from me: from the blows of thy hand am I consumed.
11 Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! (Се́ла)
When thou with corrections chastisest man for iniquity, thou causest his excellence to melt away as [if eaten by] the moth: yea, nothing but vanity is every man. (Selah)
12 Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!
Hear my prayer, O Lord, and give ear unto my cry; be not silent at my tears; for a stranger am I with thee, a sojourner, like all my fathers.
13 Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!
Leave off from me, that I may recover strength, before I go hence, and am no more.
