Псалми 35
1 Давидів.
Суди, Господи, обидящыя мя, побори борющыя мя.
2 візьми мало́го й великого щита́, — і встань мені на допомогу!
Приими оружие и щит и востани в помощь мою:
3 Дістань списа, і дорогу замкни моїм напасника́м, скажи до моєї душі: „Я — спасі́ння твоє“!
изсуни мечь и заключи сопротив гонящих мя: рцы души моей: спасение твое есмь Аз.
4 Нехай засоро́мляться й будуть пога́ньблені ті, хто чатує на душу мою; хай відступлять назад і нехай посоро́мляться ті, хто лихо мені замишляє.
Да постыдятся и посрамятся ищущии душу мою, да возвратятся вспять и постыдятся мыслящии ми злая.
5 Бодай вони стали, немов та поло́ва на вітрі, і Ангол Господній нехай їх жене;
Да будут яко прах пред лицем ветра, и Ангел Господень оскорбляя их:
6 нехай буде доро́га їхня те́мна й сковзька́, і Ангол Господній нехай їх жене, —
да будет путь их тма и ползок, и Ангел Господень погоняяй их:
7 бо вони безпричинно тене́та свої розставляють на мене, яму копають безвинно на душу мою!
яко туне скрыша ми пагубу сети своея, всуе поносиша души моей.
8 Нехай на́гла загибіль, якої не знає, на нього спаде, і сітка його, яку він наставив, хай зловить його у на́гле нещастя, — бодай він до нього упав!
Да приидет ему сеть, юже не весть, и ловитва, юже скры, да обымет и, и в сеть да впадет в ню.
9 А душа моя в Господі буде радіти, звеселиться Його допомогою!
Душа же моя возрадуется о Господе, возвеселится о спасении Его.
10 Скажуть усі мої кості: „Господи, хто подібний до Тебе?“Ти рятуєш убогого від сильнішого над нього, покірного та бідаря́ — від його дерія́.
Вся кости моя рекут: Господи, Господи, кто подобен Тебе? Избавляяй нища из руки крепльших его, и нища, и убога от расхищающих его.
11 Свідки встають неправдиві, чого я не знав — питають мене,
Воставше на мя свидетеле неправеднии, яже не ведях, вопрошаху мя.
12 віддають мені злом за добро, осиро́чують душу мою!
Воздаша ми лукавая воз благая, и безчадие души моей.
13 А я, як вони хворували були́, зодягався в вере́ту, душу свою мучив по́стом, молитва ж моя поверталась на лоно моє.
Аз же, внегда они стужаху ми, облачахся во вретище и смирях постом душу мою, и молитва моя в недро мое возвратится.
14 Як при́ятель, бу́цім то брат він для мене, — так я ходив, ніби був я в жало́бі по матері, був я засму́чений, схи́лений.
Яко ближнему, яко брату нашему, тако угождах: яко плачя и сетуя, тако смиряхся.
15 А вони, як упав я, радіють та схо́дяться, напасники́ проти мене збираються, я ж не знаю про те; кричать, і не вмовка́ють,
И на мя возвеселишася и собрашася: собрашася на мя раны, и не познах: разделишася, и не умилишася.
16 з дармоїдами та пересмі́шниками скрего́чуть на мене своїми зубами.
Искусиша мя, подражниша мя подражнением, поскрежеташа на мя зубы своими.
17 Господи, — чи довго Ти бу́деш дивитись на це? Відверни́ мою душу від їхніх зубі́в, від отих левчуків одина́чку мою!
Господи, когда узриши? Устрой душу мою от злодейства их, от лев единородную мою.
18 Я буду Тебе прославляти на збо́рах великих, буду Тебе вихваляти в числе́ннім наро́ді!
Исповемся Тебе в церкви мнозе, в людех тяжцех восхвалю Тя.
19 Нехай з мене не ті́шаться ті, хто ворогує на мене безви́нно, нехай ті не морга́ють очима, хто мене без причини нена́видить,
Да не возрадуются о мне враждующии ми неправедно, ненавидящии мя туне и помизающии очима:
20 бо говорять вони не про мир, але на спокі́йних у кра́ї облу́дні слова́ вимишляють,
яко мне убо мирная глаголаху, и на гнев лести помышляху.
21 свої уста на мене вони розкрива́ють, говорять: „Ага, ага! Наші очі це бачили!“
Разшириша на мя уста своя, реша: благоже, благоже, видеша очи наши.
22 Ти бачив це, Господи, — не помовчи́ ж, Господи, — не віддаляйся від мене!
Видел еси, Господи, да не премолчиши: Господи, не отступи от мене.
23 Устань, і збудися на суд мій, Боже мій і Господи мій, на супере́чку мою,
Востани, Господи, и вонми суду моему, Боже мой и Господи мой, на прю мою.
24 розсуди Ти мене по Своїй справедливості, Господи, Боже мій, і нехай через мене не тішаться,
Суди ми, Господи, по правде Твоей, Господи Боже мой, и да не возрадуются о мне.
25 нехай не говорять у серці своїм: „Ага, — його маємо ми“, хай не кажуть вони: „Ми його проковтну́ли“.
Да не рекут в сердцах своих: благоже, благоже души нашей: ниже да рекут: пожрохом его.
26 Нехай посоромляться та застидаються ра́зом, хто з мого нещастя радіє, бодай вбрались у сором та в га́ньбу, хто рота свого розкриває на мене!
Да постыдятся и посрамятся вкупе радующиися злом моим: да облекутся в студ и срам велеречующии на мя.
27 Хай співають та звесе ляються ті, хто бажає мені правоти́, і нехай кажуть за́вжди: „Хай буде великий Господь, що миру бажає Своєму рабові!“
Да возрадуются и возвеселятся хотящии правды моея: и да рекут выну, да возвеличится Господь, хотящии мира рабу Его.
28 А язик мій звіщатиме правду Твою, славу Твою кожен день!
И язык мой поучится правде Твоей, весь день хвале Твоей.
