Псалми 35
1 Давидів.
Av David. Herre, før mi sak mot deim som hev sak mot meg! Strid mot deim som strider mot meg!
2 візьми мало́го й великого щита́, — і встань мені на допомогу!
Grip skjold og verja og reis deg til hjelp for meg!
3 Дістань списа, і дорогу замкни моїм напасника́м, скажи до моєї душі: „Я — спасі́ння твоє“!
Drag spjotet fram og steng vegen for deim som forfylgjer meg! Seg til mi sjæl: «Eg er di frelsa!»
4 Нехай засоро́мляться й будуть пога́ньблені ті, хто чатує на душу мою; хай відступлять назад і нехай посоро́мляться ті, хто лихо мені замишляє.
Lat deim blygjast og skjemmast, som stend meg etter livet! Lat deim vika attende med skam, som vil meg noko vondt!
5 Бодай вони стали, немов та поло́ва на вітрі, і Ангол Господній нехай їх жене;
Lat deim verta som agner for vind, og Herrens engel støyte deim burt!
6 нехай буде доро́га їхня те́мна й сковзька́, і Ангол Господній нехай їх жене, —
Lat deira veg verta myrk og hål, og Herrens engel forfylgje deim!
7 бо вони безпричинно тене́та свої розставляють на мене, яму копають безвинно на душу мою!
For utan orsak hev dei løynt si grav med garn åt meg, utan orsak hev dei grave ei grav for mitt liv.
8 Нехай на́гла загибіль, якої не знає, на нього спаде, і сітка його, яку він наставив, хай зловить його у на́гле нещастя, — бодай він до нього упав!
Lat tjon koma yver honom, når han ikkje veit det, og det garn han løynde fanga honom; lat honom falla i det til sitt tjon!
9 А душа моя в Господі буде радіти, звеселиться Його допомогою!
Og mi sjæl skal gleda seg i Herren, fagna seg i hans frelsa.
10 Скажуть усі мої кості: „Господи, хто подібний до Тебе?“Ти рятуєш убогого від сильнішого над нього, покірного та бідаря́ — від його дерія́.
Alle mine bein skal segja: «Herre, kven er som du, du som friar den arme frå ein som er honom for sterk, den arme og fatige frå den som plundrar honom?»
11 Свідки встають неправдиві, чого я не знав — питають мене,
Det stend upp mange vitne; dei spør meg um det som eg ikkje veit.
12 віддають мені злом за добро, осиро́чують душу мою!
Dei gjev meg vondt til løn for godt; mi sjæl er lati åleine.
13 А я, як вони хворували були́, зодягався в вере́ту, душу свою мучив по́стом, молитва ж моя поверталась на лоно моє.
Men eg, eg gjekk i syrgjeklæde, då dei var sjuke; eg pinte mi sjæl med fasta, og mi bøn vende att til min barm.
14 Як при́ятель, бу́цім то брат він для мене, — так я ходив, ніби був я в жало́бі по матері, був я засму́чений, схи́лений.
Eg gjekk ikring, som det skulde vore min ven, min bror; eg gjekk bøygd og svartklædd, som ein som syrgjer på mor si.
15 А вони, як упав я, радіють та схо́дяться, напасники́ проти мене збираються, я ж не знаю про те; кричать, і не вмовка́ють,
Men no, då det hallar med meg, no gled dei seg og flokkar seg saman; det flokkast mot meg fantar og folk eg ikkje kjenner; dei riv sund og kviler ikkje.
16 з дармоїдами та пересмі́шниками скрего́чуть на мене своїми зубами.
Liksom skamløysor som driv spott for ein brødbite, so skjer dei tenner imot meg.
17 Господи, — чи довго Ти бу́деш дивитись на це? Відверни́ мою душу від їхніх зубі́в, від отих левчуків одина́чку мою!
Herre, kor lenge vil du sjå på? Drag mi sjæl undan deira herverk, mitt einaste frå unge løvor!
18 Я буду Тебе прославляти на збо́рах великих, буду Тебе вихваляти в числе́ннім наро́ді!
Eg vil prisa deg i ei stor samling, lova deg millom mykje folk.
19 Нехай з мене не ті́шаться ті, хто ворогує на мене безви́нно, нехай ті не морга́ють очима, хто мене без причини нена́видить,
Lat deim som utan grunn er mine fiendar ikkje gleda seg yver meg! Lat deim som hatar meg utan orsak ikkje blinka med auga!
20 бо говорять вони не про мир, але на спокі́йних у кра́ї облу́дні слова́ вимишляють,
For dei talar ikkje fred, men tenkjer upp svikande ord mot dei stille i landet.
21 свої уста на мене вони розкрива́ють, говорять: „Ага, ага! Наші очі це бачили!“
Og dei riv sin munn vidt upp imot meg, dei segjer: «Ha, ha! Vårt auga hev set det!»
22 Ти бачив це, Господи, — не помовчи́ ж, Господи, — не віддаляйся від мене!
Du ser det, Herre, teg ikkje! Herre, ver ikkje langt ifrå meg!
23 Устань, і збудися на суд мій, Боже мій і Господи мій, на супере́чку мою,
Vakna upp og vert vaken til å gjeva meg rett, min Gud og Herre, til å føra mi sak!
24 розсуди Ти мене по Своїй справедливості, Господи, Боже мій, і нехай через мене не тішаться,
Døm meg etter di rettferd, Herre min Gud, og lat deim ikkje gleda seg yver meg!
25 нехай не говорять у серці своїм: „Ага, — його маємо ми“, хай не кажуть вони: „Ми його проковтну́ли“.
Lat deim ikkje segja i sitt hjarta: «Ha, det er vår lyst!» Lat deim ikkje segja: «Me hev gløypt honom upp!»
26 Нехай посоромляться та застидаються ра́зом, хто з мого нещастя радіє, бодай вбрались у сором та в га́ньбу, хто рота свого розкриває на мене!
Lat deim skjemmast og blygjast alle saman som gled seg i mi ulukka; lat deim klæda seg i skam og skjemsla, dei som høgmodast yver meg!
27 Хай співають та звесе ляються ті, хто бажає мені правоти́, і нехай кажуть за́вжди: „Хай буде великий Господь, що миру бажає Своєму рабові!“
Lat deim fagna seg og gleda seg, som unner meg min rett, og lat deim alltid segja: «Høglova vere Herren, som unner sin tenar at det gjeng honom godt!»
28 А язик мій звіщатиме правду Твою, славу Твою кожен день!
Og mi tunga skal kveda ut di rettferd, heile dagen din pris.
