Псалми 35
1 Давидів.
[A Psalm] of David. Strive thou, O LORD, with them that strive with me: fight thou against them that fight against me.
2 візьми мало́го й великого щита́, — і встань мені на допомогу!
Take hold of shield and buckler, and stand up for mine help.
3 Дістань списа, і дорогу замкни моїм напасника́м, скажи до моєї душі: „Я — спасі́ння твоє“!
Draw out also the spear, and stop the way against them that pursue me: say unto my soul, I am thy salvation.
4 Нехай засоро́мляться й будуть пога́ньблені ті, хто чатує на душу мою; хай відступлять назад і нехай посоро́мляться ті, хто лихо мені замишляє.
Let them be ashamed and brought to dishonour that seek after my soul: let them be turned back and confounded that devise my hurt.
5 Бодай вони стали, немов та поло́ва на вітрі, і Ангол Господній нехай їх жене;
Let them be as chaff before the wind, and the angel of the LORD driving [them] on.
6 нехай буде доро́га їхня те́мна й сковзька́, і Ангол Господній нехай їх жене, —
Let their way be dark and slippery, and the angel of the LORD pursuing them.
7 бо вони безпричинно тене́та свої розставляють на мене, яму копають безвинно на душу мою!
For without cause have they hid for me their net [in] a pit, without cause have they digged [a pit] for my soul.
8 Нехай на́гла загибіль, якої не знає, на нього спаде, і сітка його, яку він наставив, хай зловить його у на́гле нещастя, — бодай він до нього упав!
Let destruction come upon him at unawares; and let his net that he hath hid catch himself: with destruction let him fall therein.
9 А душа моя в Господі буде радіти, звеселиться Його допомогою!
And my soul shall be joyful in the LORD: it shall rejoice in his salvation.
10 Скажуть усі мої кості: „Господи, хто подібний до Тебе?“Ти рятуєш убогого від сильнішого над нього, покірного та бідаря́ — від його дерія́.
All my bones shall say, LORD, who is like unto thee, which deliverest the poor from him that is too strong for him, yea, the poor and the needy from him that spoileth him?
11 Свідки встають неправдиві, чого я не знав — питають мене,
Unrighteous witnesses rise up; they ask me of things that I know not.
12 віддають мені злом за добро, осиро́чують душу мою!
They reward me evil for good, [to] the bereaving of my soul.
13 А я, як вони хворували були́, зодягався в вере́ту, душу свою мучив по́стом, молитва ж моя поверталась на лоно моє.
But as for me, when they were sick, my clothing was sackcloth: I afflicted my soul with fasting; and my prayer returned into mine own bosom.
14 Як при́ятель, бу́цім то брат він для мене, — так я ходив, ніби був я в жало́бі по матері, був я засму́чений, схи́лений.
I behaved myself as though it had been my friend or my brother: I bowed down mourning, as one that bewaileth his mother.
15 А вони, як упав я, радіють та схо́дяться, напасники́ проти мене збираються, я ж не знаю про те; кричать, і не вмовка́ють,
But when I halted they rejoiced, and gathered themselves together: the abjects gathered themselves together against me, and I knew [it] not; they did tear me, and ceased not:
16 з дармоїдами та пересмі́шниками скрего́чуть на мене своїми зубами.
Like the profane mockers in feasts, they gnashed upon me with their teeth.
17 Господи, — чи довго Ти бу́деш дивитись на це? Відверни́ мою душу від їхніх зубі́в, від отих левчуків одина́чку мою!
Lord, how long wilt thou look on? rescue my soul from their destructions, my darling from the lions.
18 Я буду Тебе прославляти на збо́рах великих, буду Тебе вихваляти в числе́ннім наро́ді!
I will give thee thanks in the great congregation: I will praise thee among much people.
19 Нехай з мене не ті́шаться ті, хто ворогує на мене безви́нно, нехай ті не морга́ють очима, хто мене без причини нена́видить,
Let not them that are mine enemies wrongfully rejoice over me: neither let them wink with the eye that hate me without a cause.
20 бо говорять вони не про мир, але на спокі́йних у кра́ї облу́дні слова́ вимишляють,
For they speak not peace: but they devise deceitful words against them that are quiet in the land.
21 свої уста на мене вони розкрива́ють, говорять: „Ага, ага! Наші очі це бачили!“
Yea, they opened their mouth wide against me; they said, Aha, aha, our eye hath seen it.
22 Ти бачив це, Господи, — не помовчи́ ж, Господи, — не віддаляйся від мене!
Thou hast seen it, O LORD; keep not silence: O Lord, be not far from me.
23 Устань, і збудися на суд мій, Боже мій і Господи мій, на супере́чку мою,
Stir up thyself, and awake to my judgment, [even] unto my cause, my God and my Lord.
24 розсуди Ти мене по Своїй справедливості, Господи, Боже мій, і нехай через мене не тішаться,
Judge me, O LORD my God, according to thy righteousness; and let them not rejoice over me.
25 нехай не говорять у серці своїм: „Ага, — його маємо ми“, хай не кажуть вони: „Ми його проковтну́ли“.
Let them not say in their heart, Aha, so would we have it: let them not say, We have swallowed him up.
26 Нехай посоромляться та застидаються ра́зом, хто з мого нещастя радіє, бодай вбрались у сором та в га́ньбу, хто рота свого розкриває на мене!
Let them be ashamed and confounded together that rejoice at mine hurt: let them be clothed with shame and dishonour that magnify themselves against me.
27 Хай співають та звесе ляються ті, хто бажає мені правоти́, і нехай кажуть за́вжди: „Хай буде великий Господь, що миру бажає Своєму рабові!“
Let them shout for joy, and be glad, that favour my righteous cause: yea, let them say continually, The LORD be magnified, which hath pleasure in the prosperity of his servant.
28 А язик мій звіщатиме правду Твою, славу Твою кожен день!
And my tongue shall talk of thy righteousness, [and] of thy praise all the day long.
