Псалми 17
1 Молитва Дави́дова.
Dávid imádsága. Hallgasd meg, Uram, az igazságot, vedd észre könyörgésemet, figyelmezzél imádságomra, mely nem jő csalárd ajakról.
2 Від Твого лиця нехай вирок мій ви́йде, а очі Твої нехай бачать мою правоту́!
A te orczádtól jőjjön ki ítéletem, a te szemeid hadd lássanak igazat.
3 Ти ви́пробував моє серце, навісти́в уночі, перетопи́в Ти мене, — й не знайшов чогось злого. І розду́мував я, щоб лихе з моїх уст не вихо́дило,
Megpróbáltad az én szívemet, meglátogattál éjjel; próbáltál engem, nem találtál semmi rosszat; ha tán gondoltam is, nem jött ki a számon.
4 а в лю́дських діла́х, за словом уст Твоїх, я стерігся доріг гнобителя.
Az emberek cselekedeteinél a te ajkad igéjével vigyáztam az erőszakosnak ösvényeire.
5 Зміцняй сто́пи мої на доро́гах Твоїх, щоб кро́ки мої не хита́лися!
Ragaszkodtak lépteim a te ösvényeidhez, nem ingadoztak lábaim.
6 Я кли́чу до Тебе, бо відповіси́ мені, Боже, — нахили Своє ухо до мене, вислухай мову мою,
Hívtalak én, mert te felelhetsz nékem, Istenem! Hajtsd hozzám füledet, hallgasd meg az én beszédemet.
7 покажи дивну милість Свою, Спасителю тих, хто вдає́ться до Тебе від заколо́тників проти прави́ці Твоєї.
Mutasd meg csudálatosan a te kegyelmedet, a ki megszabadítod jobboddal a te benned bízókat a támadóktól.
8 Хорони Ти мене, як зіни́цю Свою, дочку ока, у тіні Своїх крил заховай Ти мене
Tarts meg engemet, mint szemed fényét; szárnyaid árnyékába rejts el engemet.
9 від безбожних, що гублять мене, — смертельні мої вороги оточили мене!
A gonoszok elől, a kik pusztítanak engem; ellenségeim elől, a kik lelkendezve vesznek körül engem.
10 То́вщем замкнули вони своє серце, уста їхні говорять бундю́чно.
Megkövéredett szívöket elzárták, szájokkal kevélyen szólanak.
11 Вороги оточили тепер наші кро́ки, наставили очі свої, щоб мене повалити на землю.
Körülvettek most minket mentünkben; szemeiket ránk szegzik, hogy földre terítsenek.
12 Із них кожен подібний до лева, що ша́рпати прагне, й як левчук, що сидить в укритті́.
Hasonlók az oroszlánhoz, a mely zsákmányra szomjaz, és a rejtekhelyen ülő oroszlánkölyökhöz.
13 Устань же, о Господи, — його попере́дь, кинь його на коліна! Мечем Своїм душу мою збережи від безбожного,
Kelj fel, oh Uram! Szállj vele szembe, terítsd le őt, szabadítsd meg lelkemet a gonosztól fegyvereddel;
14 від людей рукою Своєю, Господи, від людей цього світу, що частка їхня в цьому житті, що Ти скарбом Своїм наповня́єш їхнє че́рево! Ситі їхні сини, останок же свій для дітей вони ли́шать.
Az emberektől, oh Uram, kezeddel, a világ embereitől! Az ő osztályrészük az életben van; megtöltötted hasukat javaiddal, bővölködnek fiakkal, a miök pedig marad, gyermekeikre hagyják.
15 А я в правді побачу обли́ччя Твоє, і, збудившись, наси́чусь Твоєю подо́бою!
Én igazságban nézem a te orczádat, megelégszem a te ábrázatoddal, midőn felserkenek.
