Псалми 147
1 Хваліть Господа, — добрий бо Він, виспівуйте нашому Богу, — приємний бо Він, — Йому подоба́є хвала́!
Алілуя! Як добре співати Богові нашому, яка ж приємна належна Йому хвала!
2 Господь Єрусалима будує, збирає вигна́нців Ізраїлевих.
Господь відбудовує Єрусалим, збирає вигнанців Ізраїля;
3 Він зламаносе́рдих лікує, і їхні рани болю́чі обв'я́зує,
зцілює розбитих серцем і перев’язує їхні рани;
4 вирахо́вує Він число зо́рям, і кожній із них дає йме́ння.
обчислює кількість зірок і кожну називає поіменно.
5 Великий Господь наш, та дужий на силі, Його мудрости міри нема!
Великий Володар наш і вельми сильний, розум Його безмірний.
6 Господь підіймає слухня́них, безбожних понижує аж до землі.
Господь підтримує пригноблених, а нечестивих принижує аж до землі.
7 Дайте відповідь Господу нашому вдячною піснею, заграйте для нашого Бога на гу́слах:
Віддайте Господеві подяку, співайте Богові нашому на арфі.
8 Він хмарами небо вкриває, пригото́влює дощ для землі, обро́щує гори травою,
Він небеса вкриває хмарами, готуючи дощ для землі, Хто на горах вирощує траву,
9 худобі дає її корм, вороня́там — чого вони кличуть!
дає худобі їжу й пташенятам ворона, коли вони кричать.
10 Не в силі коня уподо́ба Його, і не в чле́нах люди́ни Його закоха́ння, —
Не міць коня Йому до вподоби, не силу стегон людських Він уподобав;
11 Госпо́дь любить тих, хто боїться Його, хто наді́ю склада́є на милість Його!
Господь уподобав тих, хто боїться Його, хто на милість Його сподівається.
12 Хвали Господа, Єрусалиме, прославляй Свого Бога, Сіоне,
Хвали, Єрусалиме, Господа; прославляй Бога твого, Сіоне!
13 бо зміцняє Він за́суви брам твоїх, синів твоїх благословляє в тобі,
Бо Він зміцнив засуви воріт твоїх, благословив синів твоїх посеред тебе.
14 чинить мир у границі твоїй, годує тебе пшеницею щирою,
Він встановлює мир на твоїх кордонах, насичує тебе відбірною пшеницею.
15 посилає на землю нака́за Свого, — дуже швидко летить Його Слово!
Він посилає наказ Свій землі, швидко біжить Його Слово.
16 Дає сніг, немов во́вну, розпоро́шує па́морозь, буцім то по́рох,
Він дає сніг, немов вовну, розпорошує паморозь, наче попіл,
17 Він кидає лід Свій, немов ті кришки́, — і перед морозом Його хто усто́їть?
кидає кригу Свою, ніби дрібні камінці; хто може встояти перед Його морозом?
18 Та Він пошле́ Своє слово, — та й розто́пить його, Своїм вітром повіє, — вода потече!
Він пошле слово Своє, і [все] розтане, подує вітром Своїм – потечуть води.
19 Своє слово звіщає Він Якову, постано́ви Свої та Свої правосуддя — Ізраїлю:
Він звіщає слово Своє Якову, постанови й закони правосуддя – Ізраїлеві.
20 для жодного люду Він так не зробив, — той не знають вони правосуддя Його! Алілуя!
Він не зробив такого жодному іншому народові, і правосуддя законів вони не знають. Алілуя!
