Псалми 147
1 Хваліть Господа, — добрий бо Він, виспівуйте нашому Богу, — приємний бо Він, — Йому подоба́є хвала́!
Хвалите Господа, јер је слатко певати Бога нашег, јер Благоме приликује хвала.
2 Господь Єрусалима будує, збирає вигна́нців Ізраїлевих.
Господ зида Јерусалим, сабира расејане синове Израиљеве;
3 Він зламаносе́рдих лікує, і їхні рани болю́чі обв'я́зує,
Исцељује оне који су скрушеног срца, и лечи туге њихове;
4 вирахо́вує Він число зо́рям, і кожній із них дає йме́ння.
Избраја мноштво звезда, и све их зове именом.
5 Великий Господь наш, та дужий на силі, Його мудрости міри нема!
Велик је Господ наш и велика је крепост Његова, и разуму Његовом нема мере.
6 Господь підіймає слухня́них, безбожних понижує аж до землі.
Прихвата смерне Господ, а безбожне понижава до земље.
7 Дайте відповідь Господу нашому вдячною піснею, заграйте для нашого Бога на гу́слах:
Редом певајте Господу хвалу, ударајте Богу нашем у гусле.
8 Він хмарами небо вкриває, пригото́влює дощ для землі, обро́щує гори травою,
Он застире небо облацима, спрема земљи дажд, чини те расте на горама трава;
9 худобі дає її корм, вороня́там — чого вони кличуть!
Даје стоци пићу њену, и вранићима, који вичу к Њему.
10 Не в силі коня уподо́ба Його, і не в чле́нах люди́ни Його закоха́ння, —
Не мари за силу коњску, нити су Му мили краци човечији.
11 Госпо́дь любить тих, хто боїться Його, хто наді́ю склада́є на милість Його!
Мили су Господу они који Га се боје, који се уздају у милост Његову.
12 Хвали Господа, Єрусалиме, прославляй Свого Бога, Сіоне,
Слави, Јерусалиме, Господа; хвали Бога свог, Сионе!
13 бо зміцняє Він за́суви брам твоїх, синів твоїх благословляє в тобі,
Јер Он утврђује преворнице врата твојих, благосиља синове твоје у теби.
14 чинить мир у границі твоїй, годує тебе пшеницею щирою,
Ограђује међе твоје миром, насићава те једре пшенице.
15 посилає на землю нака́за Свого, — дуже швидко летить Його Слово!
Шаље говор свој на земљу, брзо тече реч Његова.
16 Дає сніг, немов во́вну, розпоро́шує па́морозь, буцім то по́рох,
Даје снег као вуну, сипа иње као пепео.
17 Він кидає лід Свій, немов ті кришки́, — і перед морозом Його хто усто́їть?
Баца град свој као залогаје, пред мразом Његовим ко ће остати?
18 Та Він пошле́ Своє слово, — та й розто́пить його, Своїм вітром повіє, — вода потече!
Пошаље реч своју, и све се раскрави; дуне духом својим, и потеку воде.
19 Своє слово звіщає Він Якову, постано́ви Свої та Свої правосуддя — Ізраїлю:
Он је јавио реч своју Јакову, наредбе и судове своје Израиљу.
20 для жодного люду Він так не зробив, — той не знають вони правосуддя Його! Алілуя!
Ово није учинио ни једном другом народу, и судова Његових они не знају. Алилуја!
