Псалми 144
1 Давидів.
Благословен Господ, град мој, који учи руке моје боју, прсте моје рату,
2 Він моє милосердя й тверди́ня моя, форте́ця моя та моя охоро́на мені, Він мій щит, і я до Нього вдаю́ся, Він мій наро́д підбиває під мене!
Добротвор мој и ограда моја, уточиште моје и Избавитељ мој, Штит мој, Онај у кога се уздам, који ми покорава народ мој.
3 Господи, що́ то люди́на, що знаєш її, що́ то син лю́дський, що зважаєш на нього?
Господе! Шта је човек, те знаш за њ, и син смртнога, те га пазиш?
4 Люди́на стала до па́ри поді́бна, її дні — як та тінь промину́ща!
Човек је као ништа; дани су његови као сен, који пролази.
5 Господи, нахили Своє небо, — й зійди́, доторкни́ся до гір, — і вони задиму́ють!
Господе! Савиј небеса своја, и сиђи; дотакни се гора, и задимиће се.
6 Заблищи́ блискави́цею, й їх розпоро́ш, пошли Свої стрі́ли, і їх побенте́ж!
Севни муњом, и разагнај их; пусти стреле своје, и распи их.
7 Пошли з висоти́ Свою руку, й мене поряту́й, і визволь мене з вод великих, від руки чужинці́в,
Пружи руку своју с висине, избави ме и извади ме из воде велике, из руку туђинаца,
8 що їхні уста́ промовляють неправду, а їхня прави́ця — прави́ця зрадли́ва!
Којих уста говоре ништавне ствари, и којих је десница десница лажна.
9 Боже, я пісню нову́ заспіваю Тобі, на а́рфі десятистру́нній заграю Тобі,
Боже! Песму нову певаћу Ти, у псалтир од десет жица удараћу Теби,
10 що Ти перемогу царям подає́ш, що рятуєш Давида, Свого раба, від лихого меча́!
Који дајеш спасење царевима, и Давида слугу свог избављаш од љутог мача.
11 Порятуй же мене й збережи Ти мене від руки чужинці́в, що їхні уста́ промовляють марно́ту, а їхня прави́ця — правиця зрадли́ва,
Избави ме и отми ме из руке туђинаца, којих уста говоре ништавне ствари, и којих је десница десница лажна.
12 щоб були́ сини наші, немов саджанці́, ви́плекані в їхній мо́лодості, наші до́чки — немов ті нарі́жні стовпи́, ви́тесані на окра́су палати!
Синови наши нека буду као биље, које весело одрасте у младости; кћери наше као ступови прекрасно израђени у двору;
13 Повні наші комо́ри, — вони видають найрізні́ше, ко́тяться тисячами наші ві́вці та ко́зи, десятками тисяч по наших подві́р'ях розпло́джуються!
Житнице наше пуне, обилне сваким житом; овце наше нек се множе на хиљаде и на сто хиљада по становима нашим.
14 Ситі наші бики́, немає приго́д і немає хворо́би, і на ву́лицях наших нема наріка́нь!
Волови наши нека буду товни; нека не буду нападања, ни бежања, ни тужњаве по улицама нашим.
15 Блаженний наро́д, що йому так веде́ться, блаженний наро́д, що Господь — йому Бог!
Благо народу, у ког је све овако! Благо народу, у ког је Господ Бог!
