Псалми 144
1 Давидів.
Av David. Lova vere Herren, mitt berg, som lærde mine hender strid og mine fingrar ufred,
2 Він моє милосердя й тверди́ня моя, форте́ця моя та моя охоро́на мені, Він мій щит, і я до Нього вдаю́ся, Він мій наро́д підбиває під мене!
mi miskunn og mi festning, mi borg og min bergar, min skjold og den eg flyr til, han som tvingar mitt folk under meg!
3 Господи, що́ то люди́на, що знаєш її, що́ то син лю́дський, що зважаєш на нього?
Herre, kva er ein mann, at du kjenner honom, eit menneskjebarn, at du agtar på det?
4 Люди́на стала до па́ри поді́бна, її дні — як та тінь промину́ща!
Mannen likjest ein pust, hans dagar er som ein kvervande skugge.
5 Господи, нахили Своє небо, — й зійди́, доторкни́ся до гір, — і вони задиму́ють!
Herre, bøyg din himmel, og stig ned, rør du fjelli so dei ryk!
6 Заблищи́ блискави́цею, й їх розпоро́ш, пошли Свої стрі́ли, і їх побенте́ж!
Lat ljonet lyna, og spreid deim, send dine piler, og skræm deim!
7 Пошли з висоти́ Свою руку, й мене поряту́й, і визволь мене з вод великих, від руки чужинці́в,
Rett henderne ned frå det høge, frels meg og fria meg ut frå dei store vatni, frå handi åt framande,
8 що їхні уста́ промовляють неправду, а їхня прави́ця — прави́ця зрадли́ва!
dei som med munnen talar svik, og deira høgre hand er lygne-hand.
9 Боже, я пісню нову́ заспіваю Тобі, на а́рфі десятистру́нній заграю Тобі,
Gud, ein ny song vil eg syngja deg, til tistrengs-harpa vil eg syngja deg lov,
10 що Ти перемогу царям подає́ш, що рятуєш Давида, Свого раба, від лихого меча́!
du som gjev kongar frelsa, som friar David, tenaren din, frå det vonde sverd.
11 Порятуй же мене й збережи Ти мене від руки чужинці́в, що їхні уста́ промовляють марно́ту, а їхня прави́ця — правиця зрадли́ва,
Frels meg og fria meg ut frå handi åt framande, dei som med munnen talar svik, og deira høgre hand er lygne-hand!
12 щоб були́ сини наші, немов саджанці́, ви́плекані в їхній мо́лодості, наші до́чки — немов ті нарі́жні стовпи́, ви́тесані на окра́су палати!
So våre søner kann vera i sin ungdom som høgvaksne vokstrar, våre døtter som hyrnestolpar, hogne som til eit slott,
13 Повні наші комо́ри, — вони видають найрізні́ше, ко́тяться тисячами наші ві́вці та ко́зи, десятками тисяч по наших подві́р'ях розпло́джуються!
so våre bur kann vera fulle og gjeva av alle slag, so våre sauer kann auka seg i tusundtal, ja, ti tusundtal på våre marker,
14 Ситі наші бики́, немає приго́д і немає хворо́би, і на ву́лицях наших нема наріка́нь!
so våre kyr kann hava kalv, og der ikkje må vera brot og ikkje tap, og inkje klagerop på våre gator.
15 Блаженний наро́д, що йому так веде́ться, блаженний наро́д, що Господь — йому Бог!
Sælt er det folk som hev det soleis; sælt er det folk som hev Herren til Gud.
