Псалми 144
1 Давидів.
Benedetto il Signore, mia roccia, che addestra le mie mani alla guerra, le mie dita alla battaglia. Di Davide.
2 Він моє милосердя й тверди́ня моя, форте́ця моя та моя охоро́на мені, Він мій щит, і я до Нього вдаю́ся, Він мій наро́д підбиває під мене!
Mia grazia e mia fortezza, mio rifugio e mia liberazione, mio scudo in cui confido, colui che mi assoggetta i popoli.
3 Господи, що́ то люди́на, що знаєш її, що́ то син лю́дський, що зважаєш на нього?
Signore, che cos'è un uomo perché te ne curi? Un figlio d'uomo perché te ne dia pensiero?
4 Люди́на стала до па́ри поді́бна, її дні — як та тінь промину́ща!
L'uomo è come un soffio, i suoi giorni come ombra che passa.
5 Господи, нахили Своє небо, — й зійди́, доторкни́ся до гір, — і вони задиму́ють!
Signore, piega il tuo cielo e scendi, tocca i monti ed essi fumeranno.
6 Заблищи́ блискави́цею, й їх розпоро́ш, пошли Свої стрі́ли, і їх побенте́ж!
Le tue folgori disperdano i nemici, lancia frecce, sconvolgili.
7 Пошли з висоти́ Свою руку, й мене поряту́й, і визволь мене з вод великих, від руки чужинці́в,
Stendi dall'alto la tua mano, scampami e salvami dalle grandi acque, dalla mano degli stranieri.
8 що їхні уста́ промовляють неправду, а їхня прави́ця — прави́ця зрадли́ва!
La loro bocca dice menzogne e alzando la destra giurano il falso.
9 Боже, я пісню нову́ заспіваю Тобі, на а́рфі десятистру́нній заграю Тобі,
Mio Dio, ti canterò un canto nuovo, suonerò per te sull'arpa a dieci corde;
10 що Ти перемогу царям подає́ш, що рятуєш Давида, Свого раба, від лихого меча́!
a te, che dai vittoria al tuo consacrato, che liberi Davide tuo servo. Salvami dalla spada iniqua,
11 Порятуй же мене й збережи Ти мене від руки чужинці́в, що їхні уста́ промовляють марно́ту, а їхня прави́ця — правиця зрадли́ва,
liberami dalla mano degli stranieri; la loro bocca dice menzogne e la loro destra giura il falso.
12 щоб були́ сини наші, немов саджанці́, ви́плекані в їхній мо́лодості, наші до́чки — немов ті нарі́жні стовпи́, ви́тесані на окра́су палати!
I nostri figli siano come piante cresciute nella loro giovinezza; le nostre figlie come colonne d'angolo nella costruzione del tempio.
13 Повні наші комо́ри, — вони видають найрізні́ше, ко́тяться тисячами наші ві́вці та ко́зи, десятками тисяч по наших подві́р'ях розпло́джуються!
I nostri granai siano pieni, trabocchino di frutti d'ogni specie; siano a migliaia i nostri greggi, a mirìadi nelle nostre campagne;
14 Ситі наші бики́, немає приго́д і немає хворо́би, і на ву́лицях наших нема наріка́нь!
siano carichi i nostri buoi. Nessuna breccia, nessuna incursione, nessun gemito nelle nostre piazze.
15 Блаженний наро́д, що йому так веде́ться, блаженний наро́д, що Господь — йому Бог!
Beato il popolo che possiede questi beni: beato il popolo il cui Dio è il Signore.
