Псалми 144
1 Давидів.
Давидов псалом. Благословен да бъде Господ, моята канара. Който учи ръцете ми да воюват, Пръстите ми да се бият,
2 Він моє милосердя й тверди́ня моя, форте́ця моя та моя охоро́на мені, Він мій щит, і я до Нього вдаю́ся, Він мій наро́д підбиває під мене!
Който ми показва милосърдие, Който е моята крепост, Високата ми кула, и моят избавител, Щитът мой, и Онзи на Когото уповавам, - Който покорява людете ми под мене.
3 Господи, що́ то люди́на, що знаєш її, що́ то син лю́дський, що зважаєш на нього?
Господи, що е човек та да обръщаш внимание на него! Син човешки та да го зачиташ!
4 Люди́на стала до па́ри поді́бна, її дні — як та тінь промину́ща!
Човек прилича на лъх; Дните му са като сянка, която преминава.
5 Господи, нахили Своє небо, — й зійди́, доторкни́ся до гір, — і вони задиму́ють!
Господи, приклони небесата Си и слез, Допри се до планините, и те ще задимят.
6 Заблищи́ блискави́цею, й їх розпоро́ш, пошли Свої стрі́ли, і їх побенте́ж!
Застрели със светкавица, за да ги разпръснеш, Хвърли стрелите Си, за да ги поразиш.
7 Пошли з висоти́ Свою руку, й мене поряту́й, і визволь мене з вод великих, від руки чужинці́в,
Простри ръката Си от горе, Избави ме, и извлечи ме от големи води, От ръката на чужденците,
8 що їхні уста́ промовляють неправду, а їхня прави́ця — прави́ця зрадли́ва!
Чиито уста говорят суета, И чиято десница в клетва е десница на лъжа,
9 Боже, я пісню нову́ заспіваю Тобі, на а́рфі десятистру́нній заграю Тобі,
Боже, нова песен ще Ти възпея, С десетострунен псалтир ще пея хваление на Тебе,
10 що Ти перемогу царям подає́ш, що рятуєш Давида, Свого раба, від лихого меча́!
Който даваш избавление на царете, И Който спасяваш слугата Си Давида от пагубен меч.
11 Порятуй же мене й збережи Ти мене від руки чужинці́в, що їхні уста́ промовляють марно́ту, а їхня прави́ця — правиця зрадли́ва,
Избави ме, и изтръгни ме от ръката на чужденците, Чиито уста говорят суета, И чиято десница в клетва е десница на лъжа.
12 щоб були́ сини наші, немов саджанці́, ви́плекані в їхній мо́лодості, наші до́чки — немов ті нарі́жні стовпи́, ви́тесані на окра́су палати!
Когато нашите синове в младостта си Бъдат като пораснали младоки, И нашите дъщери като краеъгълни камъни Издялани за украшение на дворци;
13 Повні наші комо́ри, — вони видають найрізні́ше, ко́тяться тисячами наші ві́вці та ко́зи, десятками тисяч по наших подві́р'ях розпло́джуються!
Когато житниците ни бъдат пълни, Доставящи всякакъв вид храна, И овцете ни се умножават с хиляди И десетки хиляди по полетата ни;
14 Ситі наші бики́, немає приго́д і немає хворо́би, і на ву́лицях наших нема наріка́нь!
Когато воловете ни бъдат добре натоварени; Когато няма нито нахлуване навътре, нито налитане на вън, Нито вик по нашите улици;
15 Блаженний наро́д, що йому так веде́ться, блаженний наро́д, що Господь — йому Бог!
Тогава блазе на оня народ, който е в такова състояние! Блажен оня народ, на когото Господ е Бог!
