< Псалми 137 >
1 Над рі́чками Вавило́нськими, — там ми сиділи та й плакали, коли зга́дували про Сіо́на!
Vid de älfver i Babel såte vi och grete, då vi på Zion tänkte.
2 На ве́рбах у ньому повісили ми свої а́рфи,
Våra harpor hängde vi på pilträ, som der äro.
3 спі́ву бо пісні від нас там жада́ли були́ понево́лювачі наші, а весе́лощів — наші мучи́телі: „Заспівайте но нам із Сіонських пісе́нь!“
Ty der bådo de oss sjunga, som oss fångna höllo, och i vår gråt glade vara: Sjunger oss ena af Zions Visor.
4 Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця́?
Huru skulle vi sjunga Herrans viso i främmande land?
5 Якщо́ я забу́ду за тебе, о Єрусалиме, — хай забуде за мене прави́ця моя!
Om jag förgäter dig, Jerusalem, så varde min högra hand förgäten.
6 Нехай мій язик до мого піднебі́ння прили́пне, якщо́ я не бу́ду тебе пам'ята́ти, якщо́ не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою́!.
Min tunga låde vid min gom, om jag icke tänker uppå dig; om jag icke låter Jerusalem min högsta glädje vara.
7 Пам'ятай же, о Господи, едо́мським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: „Руйнуйте, руйнуйте аж до підва́лин його́!“
Herre, mins uppå Edoms barn, på Jerusalems dag; de der säga: Slår ned, slår ned i grund.
8 Вавилонськая до́чко, що маєш і ти ограбо́вана бути, — блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподі́яла!
Du förstörda dotter Babel, säll är den dig vedergäller, såsom du oss gjort hafver.
9 Блажен, хто ухо́пить та порозбиває об скелю і твої немовля́та!
Säll är den, som dina unga barn tager, och slår dem emot stenen.