Псалми 137

1 Над рі́чками Вавило́нськими, — там ми сиділи та й плакали, коли зга́дували про Сіо́на!

By rivers of Babylon — There we did sit, Yea, we wept when we remembered Zion.

2 На ве́рбах у ньому повісили ми свої а́рфи,

On willows in its midst we hung our harps.

3 спі́ву бо пісні від нас там жада́ли були́ понево́лювачі наші, а весе́лощів — наші мучи́телі: „Заспівайте но нам із Сіонських пісе́нь!“

For there our captors asked us the words of a song, And our spoilers — joy: 'Sing ye to us of a song of Zion.'

4 Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця́?

How do we sing the song of Jehovah, On the land of a stranger?

5 Якщо́ я забу́ду за тебе, о Єрусалиме, — хай забуде за мене прави́ця моя!

If I forget thee, O Jerusalem, my right hand forgetteth!

6 Нехай мій язик до мого піднебі́ння прили́пне, якщо́ я не бу́ду тебе пам'ята́ти, якщо́ не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою́!.

My tongue doth cleave to my palate, If I do not remember thee, If I do not exalt Jerusalem above my chief joy.

7 Пам'ятай же, о Господи, едо́мським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: „Руйнуйте, руйнуйте аж до підва́лин його́!“

Remember, Jehovah, for the sons of Edom, The day of Jerusalem, Those saying, 'Rase, rase to its foundation!'

8 Вавилонськая до́чко, що маєш і ти ограбо́вана бути, — блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподі́яла!

O daughter of Babylon, O destroyed one, O the happiness of him who repayeth to thee thy deed, That thou hast done to us.

9 Блажен, хто ухо́пить та порозбиває об скелю і твої немовля́та!

O the happiness of him who doth seize, And hath dashed thy sucklings on the rock!