Псалми 137

1 Над рі́чками Вавило́нськими, — там ми сиділи та й плакали, коли зга́дували про Сіо́на!

By the rivers of Babylon, there we sat down; yea, we wept when we remembered Zion.

2 На ве́рбах у ньому повісили ми свої а́рфи,

We hanged our harps upon the willows in the midst thereof.

3 спі́ву бо пісні від нас там жада́ли були́ понево́лювачі наші, а весе́лощів — наші мучи́телі: „Заспівайте но нам із Сіонських пісе́нь!“

For there they that carried us away captive required of us a song; and they that made us wail [required] mirth, [saying, ] Sing us [one] of the songs of Zion.

4 Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця́?

How should we sing a song of Jehovah's upon a foreign soil?

5 Якщо́ я забу́ду за тебе, о Єрусалиме, — хай забуде за мене прави́ця моя!

If I forget thee, Jerusalem, let my right hand forget [its skill];

6 Нехай мій язик до мого піднебі́ння прили́пне, якщо́ я не бу́ду тебе пам'ята́ти, якщо́ не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою́!.

If I do not remember thee, let my tongue cleave to my palate: if I prefer not Jerusalem above my chief joy.

7 Пам'ятай же, о Господи, едо́мським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: „Руйнуйте, руйнуйте аж до підва́лин його́!“

Remember, O Jehovah, against the sons of Edom, the day of Jerusalem; who said, Lay [it] bare, Lay [it] bare, down to its foundation!

8 Вавилонськая до́чко, що маєш і ти ограбо́вана бути, — блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподі́яла!

Daughter of Babylon, who art to be laid waste, happy he that rendereth unto thee that which thou hast meted out to us.

9 Блажен, хто ухо́пить та порозбиває об скелю і твої немовля́та!

Happy he that taketh and dasheth thy little ones against the rock.