Псалми 132
1 Пісня проча́н.
En sang ved festreisene. Herre, gi David lønn for hans møie,
2 що клявсь Господе́ві, присяга́вся був Сильному Якова:
han som tilsvor Herren, gav Jakobs Veldige det løfte:
3 „Не ввійду́ я в наме́т свого дому, не зійду́ я на ложе постелі своєї,
Jeg vil ikke gå inn i mitt huses telt, jeg vil ikke stige op på min sengs leie,
4 не дам сну своїм о́чам, дріма́ння пові́кам своїм,
jeg vil ikke unne mine øine søvn, mine øielokk slummer,
5 аж поки не знайду́ я для Господа місця, місця перебува́ння для Сильного Якова“!
før jeg finner et sted for Herren, en bolig for Jakobs Veldige!
6 Ось ми чули про Нього в Ефра́фі, на Яа́рських полях ми знайшли Його.
Se, vi hørte om den i Efrata, vi fant den i skogsbygden.
7 Увійдім же в мешка́ння Його, поклоні́мось підні́жкові ніг Його!
Vi vil komme til hans bolig, vi vil tilbede for hans føtters skammel.
8 Встань же Господи, йди до Свого відпочи́нку, Ти й ковчег сили Твоєї!
Reis dig, Herre, og kom til ditt hvilested, du og din styrkes ark!
9 Священики Твої хай зодя́гнуться в правду, і будуть співати Твої богобі́йні!
La dine prester klæ sig i rettferd og dine fromme rope med fryd!
10 Ради Давида, Свого раба, не відве́ртай лиця́ від Свого́ помаза́нця.
For Davids, din tjeners skyld vise du ikke din salvedes åsyn tilbake!
11 Господь присягнув був Давидові правду, і не відступить від неї: „Від пло́ду утро́би твоєї Я посаджу́ на престолі твоїм!
Herren har svoret David en sann ed, som han ikke vil gå fra: Av ditt livs frukt vil jeg sette konger på din trone;
12 Якщо бу́дуть сино́ве твої пильнува́ти Мого́ заповіта й свідо́цтва Мого, що його Я навча́тиму їх, то й сини їхні на вічні віки́ будуть сидіти на троні твоїм!“
dersom dine barn holder min pakt og mine vidnesbyrd, som jeg vil lære dem, da skal også deres barn for all tid sitte på dine trone.
13 Бо вибрав Сіо́на Госпо́дь, уподо́бав його на осе́лю Собі:
For Herren har utkåret Sion, han har attrådd det til sin bolig:
14 „То місце Мого відпочинку на вічні віки́, пробуватиму тут, бо його уподо́бав, —
Dette er mitt hvilested til evig tid; her vil jeg bo, fordi jeg har attrådd det.
15 пожи́ву його щедро благословлю́, і хлібом убогих його нагоду́ю!
Dets mat vil jeg velsigne, dets fattige vil jeg mette med brød,
16 Священиків його зодягну́ у спасі́ння, а його богобійні співатимуть радісно.
og dets prester vil jeg klæ med fryd.
17 Я там ви́рощу рога Давидового, для Свого помаза́нця вготую світи́льника, —
Der vil jeg la et horn vokse op for David, gjøre i stand en lampe for min salvede.
18 ворогів його со́ромом позодяга́ю, а на ньому корона його буде ся́яти“!
Hans fiender vil jeg klæ i skam, men på ham skal hans krone stråle.
