Псалми 109
1 Для дириґента хору. Псалом Давидів.
Til songmeisteren; av David, ein salme. Min lovsongs Gud, teg ikkje!
2 бо мої вороги́ порозкрива́ли на мене уста́ нечести́ві та пе́льки лукаві, язиком неправди́вим говорять зо мною!
For dei hev late upp sin ugudlege og falske munn imot meg, dei hev tala imot meg med ljugartunga.
3 І вони оточили мене словами нена́висти, і без причини на мене воюють,
Med hatfulle ord hev dei kringsett meg og ført strid imot meg utan årsak.
4 обмовля́ють мене за любов мою, а я — молюся за них,
Til løn for min kjærleik stod dei imot meg, endå eg berre bed,
5 вони віддають мені злом за добро, і не́навистю — за любов мою!
dei hev lagt vondt yver meg til løn for godt og hat til løn for min kjærleik.
6 Постав же над ним нечестивого, і по правиці його сатана́ нехай стане!
Set ein ugudleg yver honom, og lat ein klagar standa ved hans høgre hand!
7 Як буде суди́тись — нехай вийде винним, молитва ж його бодай стала гріхом!
Når han vert dømd, lat honom ganga skuldig ut, og lat hans bøn verta til synd!
8 Нехай дні його будуть коро́ткі, хай інший маєток його забере́!
Lat hans dagar verta få, lat ein annan få hans embætte!
9 Бодай діти його стали си́ротами, а жінка його — удовою!
Lat hans born verta farlause og kona hans enkja!
10 І хай діти його все мандру́ють та же́брають, і нехай вони просять у тих, хто їх руйнував!
Lat hans born flakka ikring og beda seg, lat deim ganga som tiggarar frå sin øydelagde heim!
11 Бодай їм тене́та розставив лихва́р на все, що його, і нехай розграбу́ють чужі його працю!
Lat okerkallen leggja snara um all hans eigedom, og framande plundra hans avling!
12 Щоб до нього ніхто милосердя не виявив, і бодай не було його си́ротам милости!
Lat ingen finnast som hyser miskunn imot honom, og ingen som ynkast yver hans farlause born!
13 Щоб на зни́щення стали наща́дки його, бодай було скре́слене в другому роді ім'я́ їхнє!
Lat hans etterkomarar ganga til grunnar og deira namn verta utstroke i næste ættled!
14 Беззаконня батькі́в його хай пам'ята́ється в Господа, і хай не стирається гріх його матері!
Hans fedra skuld vere i minne hjå Herren, og syndi åt mor hans verte ikkje utstroki!
15 Нехай будуть вони перед Господом за́вжди, а Він нехай вирве з землі їхню пам'ять, —
Dei vere alltid for Herrens åsyn, og han rydje deira minne ut av jordi,
16 во́рог бо не пам'ятав милосердя чини́ти, і напастува́в був люди́ну убогу та бідну, та серцем засму́чену, щоб убивати її!
av di han ikkje kom i hug å gjera miskunn, men forfylgde ein arm og fatig mann, og ein hjarteskræmd og vilde drepa honom.
17 Полюбив він прокля́ття, бодай же на нього воно надійшло! — і не хотів благослове́ння, — щоб воно віддалилось від нього!
Han elska forbanning, og denne kom yver honom, han lika ikkje velsigning, og denne kom langt burt frå honom.
18 Зодягнув він прокляття, немов свою одіж, прося́кло воно, як вода, в його ну́тро, та в кості його, мов олива!
Han klædde seg i forbanning som sitt klædeplagg, og ho trengde som vatn inn i hans liv, og som olje i hans bein.
19 Бодай воно стало йому за одежу, в яку зодягне́ться, і за пояс, що за́вжди він ним підпере́жеться!
Lat henne verta honom til ei kåpa som han sveiper seg i, og til eit belte som han alltid bind um seg!
20 Це заплата від Господа тим, хто мене обмовля́є, на душу мою нагово́рює зло!
Dette vere løni frå Herren åt mine motstandarar, og åt deim som talar vondt imot mi sjæl!
21 А Ти Господи, Владико, зо мною зроби ради Йме́ння Свого́, що добре Твоє милосердя, — мене порятуй,
Og du, Herre, Herre, gjer vel imot meg for ditt namn skuld, etter som di miskunn er god, so berga meg!
22 бо я вбогий та бідний, і зра́нене серце моє в моїм ну́трі!
For arm og fatig er eg, og mitt hjarta er gjenomstunge i meg.
23 Я ходжу́, мов та тінь, коли хи́литься день, немов сарана́ — я відки́нений!
Som ein skugge når han lengjest, kverv eg burt, eg vert jaga burt som ein grashopp.
24 Коліна мої знеси́лилися з по́сту, і ви́худло тіло моє з недостачі оливи,
Mine kne er ustøde av fasta, og holdet mitt misser feita.
25 і я став для них за посміхо́вище, коли бачать мене, — головою своєю хитають.
Og eg hev vorte til spott for deim; når dei ser meg, rister dei på hovudet.
26 Поможи мені, Господи, Боже мій, за Своїм милосердям спаси Ти мене!
Hjelp meg, Herre min Gud, frels meg etter di miskunn!
27 І нехай вони знають, що Твоя це рука, що Ти, Господи, все це вчини́в!
so dei må kjenna, at dette er di hand, at du, Herre, hev gjort det.
28 Нехай проклинають вони, Ти ж поблагослови́! Вони повстають, та нехай засоро́млені бу́дуть, а раб Твій раді́тиме!
Dei forbannar, men du velsignar, dei stend upp, men vert skjemde, og din tenar gled seg.
29 Хай зодя́гнуться га́ньбою ті, хто мене обмовля́є, і хай вони сором свій вдягнуть, як шату!
Mine motstandarar skal klæda seg i skjemsla og sveipa seg i si skam som i ei kåpa.
30 Я уста́ми своїми хвали́тиму голосно Господа, і між багатьма́ Його сла́вити буду,
Eg vil takka Herren storleg med min munn, og midt imillom mange vil eg lova honom.
31 бо стоїть на правиці убогого Він для спасі́ння від тих, хто осуджує душу його!
For han stend på høgre sida åt den fatige til å frelsa honom frå deim som dømer hans sjæl.
