Псалми 109
1 Для дириґента хору. Псалом Давидів.
Veisuunjohtajalle; Daavidin virsi. Jumala, minun ylistykseni, älä ole vaiti.
2 бо мої вороги́ порозкрива́ли на мене уста́ нечести́ві та пе́льки лукаві, язиком неправди́вим говорять зо мною!
Sillä he ovat avanneet minua vastaan jumalattoman ja petollisen suun, he puhuttelevat minua valheen kielellä.
3 І вони оточили мене словами нена́висти, і без причини на мене воюють,
Vihan sanoilla he ovat minut piirittäneet, ja syyttä he sotivat minua vastaan.
4 обмовля́ють мене за любов мою, а я — молюся за них,
Rakkauteni palkaksi he minua vainoavat, mutta minä ainoastaan rukoilen.
5 вони віддають мені злом за добро, і не́навистю — за любов мою!
He kostavat minulle hyvän pahalla ja rakkauteni vihalla.
6 Постав же над ним нечестивого, і по правиці його сатана́ нехай стане!
Aseta jumalaton mies häntä vastaan, ja seisokoon syyttäjä hänen oikealla puolellansa.
7 Як буде суди́тись — нехай вийде винним, молитва ж його бодай стала гріхом!
Oikeuden edessä hän joutukoon syyhyn, ja hänen rukouksensa tulkoon synniksi.
8 Нехай дні його будуть коро́ткі, хай інший маєток його забере́!
Hänen päivänsä olkoot harvat, ottakoon toinen hänen kaitsijatoimensa.
9 Бодай діти його стали си́ротами, а жінка його — удовою!
Tulkoot hänen lapsensa orvoiksi ja hänen vaimonsa leskeksi.
10 І хай діти його все мандру́ють та же́брають, і нехай вони просять у тих, хто їх руйнував!
Kierrelkööt hänen lapsensa alati kerjäten, anelkoot kaukana kotinsa raunioilta.
11 Бодай їм тене́та розставив лихва́р на все, що його, і нехай розграбу́ють чужі його працю!
Anastakoon koronkiskuri kaiken hänen omansa, ja riistäkööt vieraat hänen vaivannäkönsä.
12 Щоб до нього ніхто милосердя не виявив, і бодай не було його си́ротам милости!
Älköön kukaan osoittako hänelle laupeutta, älköönkä kukaan armahtako hänen orpojansa.
13 Щоб на зни́щення стали наща́дки його, бодай було скре́слене в другому роді ім'я́ їхнє!
Hänen jälkeläisensä hävitkööt sukupuuttoon, pyyhittäköön heidän nimensä pois toisessa polvessa.
14 Беззаконня батькі́в його хай пам'ята́ється в Господа, і хай не стирається гріх його матері!
Hänen isiensä rikkomukset pysykööt Herran muistossa, älköönkä hänen äitinsä syntiä pyyhittäkö pois.
15 Нехай будуть вони перед Господом за́вжди, а Він нехай вирве з землі їхню пам'ять, —
Olkoot ne Herran edessä alati, ja hävittäköön hän heidän muistonsa maan päältä.
16 во́рог бо не пам'ятав милосердя чини́ти, і напастува́в був люди́ну убогу та бідну, та серцем засму́чену, щоб убивати її!
Sillä se mies ei ajatellutkaan tehdä laupeutta, vaan vainosi kurjaa ja köyhää ja sydämen tuskassa olevaa, tappaaksensa hänet.
17 Полюбив він прокля́ття, бодай же на нього воно надійшло! — і не хотів благослове́ння, — щоб воно віддалилось від нього!
Hän rakasti kirousta, ja se kohtasi häntä; hän ei huolinut siunauksesta, ja se väistyi hänestä kauas.
18 Зодягнув він прокляття, немов свою одіж, прося́кло воно, як вода, в його ну́тро, та в кості його, мов олива!
Hän puki kirouksen yllensä niinkuin vaatteensa, ja se meni hänen sisuksiinsa niinkuin vesi ja hänen luihinsa niinkuin öljy.
19 Бодай воно стало йому за одежу, в яку зодягне́ться, і за пояс, що за́вжди він ним підпере́жеться!
Se olkoon hänellä viittana, johon hän verhoutuu, ja vyönä, johon hän aina vyöttäytyy.
20 Це заплата від Господа тим, хто мене обмовля́є, на душу мою нагово́рює зло!
Tämä olkoon Herralta minun vainoojaini palkka ja niiden, jotka puhuvat pahaa minua vastaan.
21 А Ти Господи, Владико, зо мною зроби ради Йме́ння Свого́, що добре Твоє милосердя, — мене порятуй,
Mutta sinä, Herra, Herra, auta minua nimesi tähden, sillä sinun armosi on hyvä, pelasta minut.
22 бо я вбогий та бідний, і зра́нене серце моє в моїм ну́трі!
Sillä minä olen kurja ja köyhä, ja sydämeni on haavoitettu minun rinnassani.
23 Я ходжу́, мов та тінь, коли хи́литься день, немов сарана́ — я відки́нений!
Minä katoan pois kuin pitenevä varjo, minut pudistetaan pois kuin heinäsirkka.
24 Коліна мої знеси́лилися з по́сту, і ви́худло тіло моє з недостачі оливи,
Polveni horjuvat paastoamisesta, ja minun ruumiini on laihtunut lihattomaksi.
25 і я став для них за посміхо́вище, коли бачать мене, — головою своєю хитають.
Ja minä olen joutunut heidän herjattavakseen, minut nähdessään he nyökyttävät päätänsä.
26 Поможи мені, Господи, Боже мій, за Своїм милосердям спаси Ти мене!
Auta minua, Herra, minun Jumalani, pelasta minut armosi jälkeen;
27 І нехай вони знають, що Твоя це рука, що Ти, Господи, все це вчини́в!
ja he saakoot tuta, että tämä on sinun kätesi, että sinä, Herra, sen teit.
28 Нехай проклинають вони, Ти ж поблагослови́! Вони повстають, та нехай засоро́млені бу́дуть, а раб Твій раді́тиме!
Jos he kiroavat, siunaa sinä, jos he nousevat, joutukoot häpeään, mutta palvelijasi saakoon iloita.
29 Хай зодя́гнуться га́ньбою ті, хто мене обмовля́є, і хай вони сором свій вдягнуть, як шату!
Olkoon häväistys minun vainoojaini pukuna, ja verhotkoon heitä heidän häpeänsä niinkuin viitta.
30 Я уста́ми своїми хвали́тиму голосно Господа, і між багатьма́ Його сла́вити буду,
Minä suullani kiitän suuresti Herraa, ja monien keskellä minä ylistän häntä.
31 бо стоїть на правиці убогого Він для спасі́ння від тих, хто осуджує душу його!
Sillä hän seisoo köyhän oikealla puolella pelastaakseen hänet niistä, jotka hänet tuomitsevat.
