Псалми 104
1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
Lofva Herran, min själ; Herre, min Gud, du äst ganska härlig, du äst dägelig och allstinges väl beprydd.
2 Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
Ljus är din klädnad, som du uppå hafver; du utsträcker himmelen såsom ett tapet.
3 Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
Du hvälfver honom ofvan med vatten; du far i skyn såsom i en vagn, och går på vädrens vingar;
4 Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
Du, som gör dina Änglar till väder, och dina tjenare till eldslåga;
5 Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
Du, som grundar jordena på hennes botten, så att hon blifver i evig tid.
6 безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
Med djupet betäcker du henne, såsom med ett kläde, och vatten stå öfver bergen.
7 від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
Men för ditt näpsande fly de; för ditt dundrande fara de bort.
8 виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
Bergen resa högt upp, och dalarna sätta sig ned i det rum, som du dem skickat hafver.
9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
Du hafver satt ett mål, der komma de intet öfver; och måga icke åter betäcka jordena.
10 Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
Du låter källor uppbrista i dalomen, så att vatten emellan bergen flyta;
11 напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
Att all djur på markene måga dricka, och vildåsnarna sin törst släcka.
12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
När dem sitta himmelens foglar, och sjunga på qvistarna.
13 Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
Du fuktar bergen ofvanefter; du gör landet fullt med frukt, den du förskaffar.
14 Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
Du låter gräs växa för boskapen, och säd menniskomen till nytto; att du skall låta komma bröd utaf jordene;
15 і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
Och att vin skall fröjda menniskones hjerta, och hennes ansigte dägeligit varda af oljo, och bröd styrka menniskones hjerta;
16 Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
Att Herrans trä skola full med must stå; de cedreträ på Libanon, som han planterat hafver.
17 що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
Der hafva foglarna sitt näste, och hägrar bo uppe i furoträn.
18 Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
De höga berg äro de stengetters tillflykt, och stenklyfterna de kunilers.
19 і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
Du gör månan, till att derefter skifta året; solen vet sin nedergång.
20 Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
Du gör mörker, att natt varder; då draga sig all vilddjur ut;
21 рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
De unga lejon, som ryta efter rof, och sin mat söka af Gudi;
22 Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
Men när solen uppgår, draga de bort, och lägga sig uti sina kulor.
23 Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
Så går då menniskan ut till sitt arbete, och till sitt åkerverk intill aftonen.
24 Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
Herre, huru äro din verk så stor och mång! Du hafver visliga skickat dem all, och jorden är full af dina ägodelar.
25 Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
Hafvet, det så stort och vidt är, der kräla uti, utan tal, både stor och liten djur.
26 Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
Der gå skepp; der äro hvalfiskar, som du gjort hafver, att de deruti leka skola.
27 Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
Allt vänter efter dig, att du skall gifva dem mat i sin tid.
28 Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
Då du gifver dem, så samla de; när du upplåter dina hand, så varda de med god ting mättade.
29 Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
Om du fördöljer ditt ansigte, så varda de förskräckte; du tager deras anda bort, så förgås de, och varda åter till stoft igen.
30 Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
Du låter ut din anda, så varda de skapade, och du förnyar jordenes ansigte.
31 Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
Herrans ära är evig; Herren hafver behag till sin verk.
32 Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
Han ser uppå jordena, så bäfvar hon; han kommer vid bergen, så ryka de.
33 Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
Jag vill sjunga Herranom i mina lifsdagar, och lofva min Gud, så länge jag är till.
34 Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
Mitt tal behage honom väl; jag gläder mig af Herranom.
35 Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
Syndarena hafve en ända på jordene, och de ogudaktige vare icke mer till; lofva, min själ, Herran. Halleluja.
