Псалми 104
1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
Бинекувынтязэ, суфлете, пе Домнул! Доамне Думнезеуле, Ту ешть немэрӂинит де маре! Ту ешть ымбрэкат ку стрэлучире ши мэрецие!
2 Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
Те ынвелешть ку лумина ка ши ку о манта; ынтинзь черуриле ка ун корт.
3 Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
Ку апеле Ыць ынтокмешть вырфул локуинцей Тале; дин норь Ыць фачь карул ши умбли пе арипиле вынтулуй.
4 Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
Дин вынтурь Ыць фачь соль ши дин флэкэрь де фок, служиторь.
5 Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
Ту ай ашезат пэмынтул пе темелииле луй ши ничодатэ ну се ва клэтина.
6 безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
Ту ыл акоперисешь ку адынкул кум л-ай акопери ку о хайнэ; апеле стэтяу пе мунць,
7 від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
дар, ла аменинцаря Та, ау фуӂит, ла гласул тунетулуй Тэу, ау луат-о ла фугэ,
8 виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
суинду-се пе мунць ши коборынду-се ын вэй, пынэ ла локул пе каре ли-л хотэрысешь Ту.
9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
Ле-ай пус о марӂине пе каре ну требуе с-о трякэ, пентру ка сэ ну се май ынтоаркэ сэ акопере пэмынтул.
10 Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
Ту фачь сэ цышняскэ извоареле ын вэй ши еле кург принтре мунць.
11 напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
Ту адэпь ла еле тоате фяреле кымпулуй; ын еле ышь потолеск сетя мэгарий сэлбатичь.
12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
Пэсэриле черулуй локуеск пе марӂиниле лор ши фак сэ ле рэсуне гласул принтре рамурь.
13 Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
Дин локашул Тэу чел ыналт Ту узь мунций ши се сатурэ пэмынтул де родул лукрэрилор Тале.
14 Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
Ту фачь сэ кряскэ ярба пентру вите ши вердецурь пентру невоиле омулуй, ка пэмынтул сэ дя хранэ:
15 і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
вин, каре ынвеселеште инима омулуй, унтделемн, каре-й ынфрумусецязэ фаца, ши пыне, каре-й ынтэреште инима.
16 Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
Се удэ копачий Домнулуй, чедрий дин Либан, пе каре й-а сэдит Ел.
17 що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
Ын ей ышь фак пэсэриле куйбурь, яр кокостыркул ышь аре локуинца ын кипарошь;
18 Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
мунций чей ыналць сунт пентру цапий сэлбатичь, яр стынчиле сунт адэпост пентру епурь.
19 і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
Ел а фэкут луна ка сэ арате времуриле; соареле штие кынд требуе сэ апунэ.
20 Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
Ту адучь ынтунерикул ши се фаче ноапте: атунч тоате фяреле пэдурилор се пун ын мишкаре,
21 рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
пуий де лей муӂеск дупэ прадэ ши ышь чер храна де ла Думнезеу.
22 Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
Кынд рэсаре соареле, еле фуг ынапой ши се кулкэ ын визуиниле лор.
23 Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
Дар омул есе ла лукрул сэу ши ла мунка луй пынэ сяра.
24 Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
Кыт де мулте сунт лукрэриле Тале, Доамне! Ту пе тоате ле-ай фэкут ку ынцелепчуне ши пэмынтул есте плин де фэптуриле Тале.
25 Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
Ятэ маря чя ынтинсэ ши маре: ын еа се мишкэ ненумэрате вецуитоаре мичь ши марь.
26 Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
Аколо, пе еа, умблэ корэбииле ши ын еа есте левиатанул ачела пе каре л-ай фэкут сэ се жоаче ын валуриле ей.
27 Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
Тоате ачесте вецуитоаре Те аштяптэ, ка сэ ле дай храна ла време.
28 Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
Ле-о дай Ту, еле о примеск; Ыць дескизь Ту мына, еле се сатурэ де бунэтэциле Тале.
29 Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
Ыць аскунзь Ту Фаца, еле тремурэ; ле ей Ту суфларя, еле мор ши се ынторк ын цэрына лор.
30 Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
Ыць тримиць Ту суфларя: еле сунт зидите ши ынноешть астфел фаца пэмынтулуй.
31 Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
Ын вечь сэ цинэ слава Домнулуй! Сэ Се букуре Домнул де лукрэриле Луй!
32 Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
Ел привеште пэмынтул, ши пэмынтул се кутремурэ; атинӂе мунций, ши ей фумегэ.
33 Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
Вой кынта Домнулуй кыт вой трэи, вой лэуда пе Думнезеул меу кыт вой фи.
34 Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
Фие плэкуте Луй кувинтеле меле! Мэ букур де Домнул.
35 Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
Сэ пярэ пэкэтоший де пе пэмынт ши чей рэй сэ ну май фие! Бинекувынтязэ, суфлете, пе Домнул! Лэудаць пе Домнул!
