Псалми 104
1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
Lova Herren, mi sjæl! Herre min Gud, du er ovleg stor, i høgd og herlegdom er du klædd.
2 Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
Han sveiper seg i ljos som i eit klædeplagg, han spanar ut himmelen som ein tjeldduk,
3 Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
han som timbrar sine høgsalar i vatni, han som gjer skyerne til si vogn, han som fer fram på vengjerne åt vinden.
4 Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
Han gjer vindar til sine englar og logande eld til sine tenarar.
5 Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
Han grunnfeste jordi på stolparne hennar, ho skal ikkje verta rikka i all æva.
6 безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
Djupe vatn lagde du yver henne som eit klæde, yver fjelli stod vatni.
7 від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
For ditt trugsmål flydde dei, for ditt toremål skunda dei seg burt
8 виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
- fjell steig, dalar sokk - til den staden som du hadde grunnfest for deim.
9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
Ei grensa sette du, som dei ikkje skulde skrida yver, dei skal ikkje atter skulde leggja seg yver jordi.
10 Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
Han sender uppkomor fram i dalarne, millom fjelli renn dei.
11 напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
Dei vatnar alle villdyr på marki, villasni sløkkjer torsten sin.
12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
Yver deim bur himmelens fuglar, millom greinerne syng dei.
13 Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
Han vatnar fjelli frå sine høge salar, jordi vert metta av den frukt du skaper.
14 Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
Gras let han gro for feet, og vokstrar til gagn for folk til å få brød fram or jordi,
15 і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
og vin som gled menneskjehjarta, til å lata andlitet skina av olje, og avla brød som styrkjer menneskjehjarta.
16 Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
Herrens tre vert metta, Libanons cedrar som han hev sett,
17 що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
der fuglane byggjer reir, storken som hev sitt hus i cypressarne.
18 Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
Dei høge fjelli er for steinbukkarne, bergskortorne er til livd for fjell-grevlingarne.
19 і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
Han gjorde månen til tidarmerke; soli kjenner si nedgangstid.
20 Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
Du sender myrker, og det vert natt, då krek alle villdyr i skogen fram.
21 рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
Dei unge løvor burar etter ran, og dei krev si føda av Gud.
22 Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
Soli gjeng upp, då dreg dei seg heim og legg seg inn i sine bol.
23 Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
Menneskja gjeng ut til si gjerning, til sitt arbeid alt til kvelds.
24 Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
Kor mange dine gjerningar er, Herre! Du gjorde deim alle med visdom, jordi er full av det du hev skapt.
25 Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
Sjå havet, det store og vide! Der krek det i uteljande mengd av dyr både små og store.
26 Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
Der gjeng skipi, Livjatan som du hev laga til å leika seg der.
27 Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
Alle ventar dei på deg, at du skal gjeva deim føda i si tid.
28 Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
Du gjev deim, dei sankar, du let upp handi, dei vert metta med godt.
29 Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
Du løyner ditt andlit, dei vert forskræmde, du tek burt deira ande, dei døyr og dei vender attende til dusti si.
30 Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
Du sender ut din ande, dei vert skapte, du nyar upp att skapnaden åt jordi.
31 Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
Herrens æra vare æveleg, Herren glede seg i sine gjerningar!
32 Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
Han som skodar på jordi og ho skjelv, han som rører fjelli og dei ryk.
33 Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
Eg vil syngja for Herren so lenge eg liver, eg vil lovsyngja min Gud so lenge eg er til.
34 Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
Gjev min tale kunde tekkjast honom! Eg vil gleda meg i Herren.
35 Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
Gjev syndarar måtte kverva burt frå jordi, og ugudlege ikkje lenger finnast! Lova Herren, mi sjæl! Halleluja, lova Herren.
