Псалми 104
1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
Teici To Kungu, mana dvēsele! Kungs, mans Dievs, Tu esi ļoti liels, ar augstību un godību aptērpies.
2 Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
Tu ģērbies gaišumā kā apģērbā; tu izklāj debesis kā telti.
3 Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
Tu ūdeņus augstībā sev lieci par grīdu, tu dari padebešus par saviem ratiem, tu staigā uz vēja spārniem.
4 Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
Tu dari vējus par Saviem eņģeļiem un uguns liesmas par Saviem sulaiņiem.
5 Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
Zemi Tu esi dibinājis uz viņas pamatiem, ka tā nešaubās ne mūžam.
6 безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
Ar jūras dziļumiem Tu to apsedzis kā ar apģērbu, ūdeņi stāvēja pār kalniem.
7 від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
No Taviem draudiem tie bēga, no Tava pērkona tie steidzās projām;
8 виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
Kalni cēlās un lejas nogrima tai vietā, ko Tu tām biji licis.
9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
Tu esi licis robežas, tās tie (ūdeņi) nepārkāps un zemi vairs neapklās.
10 Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
Tu izvadi avotus pa ielejām, ka tie tek starp kalniem.
11 напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
Tie dzirdina visus lauka zvērus, tur atdzeras meža ēzeļi.
12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
Pie tiem mīt debesputni, zaros tie dzied.
13 Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
Tu slapini kalnus no augšienes; ar augļiem, ko Tu radi, zeme top piepildīta.
14 Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
Tu liec zālei augt priekš lopiem un sējai cilvēkam par labu, lai nāk maize no zemes
15 і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
Un vīns, kas iepriecina cilvēka sirdi, ka viņa vaigs top skaistāks nekā no eļļas, un ka maize spēcina cilvēka sirdi.
16 Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
Tā Kunga koki top papilnam slacināti, ciedra koki uz Lībanus, ko Viņš ir dēstījis.
17 що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
Tur putni dara ligzdas un stārķi dzīvo uz priedēm.
18 Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
Augstie kalni ir priekš mežu kazām, klintis kalna āpšiem par patvērumu.
19 і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
Tu esi darījis mēnesi laikmetiem, saule zin savu noiešanu.
20 Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
Tu dari tumsu, ka nakts metās; tad kustās visi meža zvēri.
21 рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
Jaunie lauvas rūc pēc laupījuma, meklēdami savu barību no Dieva.
22 Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
Un kad saule lec, tad tie atkal aizbēg un apguļas savās alās.
23 Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
Tad cilvēks iziet pie sava darba, pie sava lauka darba līdz vakaram.
24 Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
Cik lieli ir Tavi darbi, ak Kungs! Tos visus Tu esi darījis ar gudrību, - zeme ir Tava padoma pilna.
25 Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
Redzi, jūra, liela un plata uz abējām pusēm! Tur mudžēt mudž neskaitāmā pulkā visādi zvēri, lieli, mazi.
26 Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
Tur iet lielas laivas un Levijatans, ko Tu esi radījis, tur dzīvoties.
27 Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
Tie visi uz Tevi gaida, ka Tu tiem barību dodi savā laikā.
28 Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
Kad Tu tiem dod, tad tie salasa; kad Tu Savu roku atveri, tad tie ar labumu top pieēdināti.
29 Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
Tu apslēpi Savu vaigu, tad tie iztrūkstas; Tu atņem viņiem dvašu, tad tie mirst un paliek atkal par pīšļiem.
30 Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
Tu sūti Savu Garu, tad tie top radīti, un Tu atjauno zemes ģīmi.
31 Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
Tā Kunga godība paliek mūžīgi; Tas Kungs priecājās par Saviem darbiem.
32 Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
Viņš uzlūko zemi, tad tā dreb; Viņš aizskar kalnus, tad tie kūp.
33 Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
Es dziedāšu Tam Kungam, kamēr es dzīvoju; es slavēšu savu Dievu ar dziesmām, kamēr šeit esmu.
34 Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
Manas domas Viņam lai patīk; es priecāšos iekš Tā Kunga.
35 Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
Grēcinieki no zemes lai izzūd un bezdievīgo lai vairs nav. Teici To Kungu, mana dvēsele, Alleluja.
