Псалми 104
1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
Ipsi David. Benedic, anima mea, Domino: Domine Deus meus, magnificatus es vehementer. Confessionem et decorem induisti,
2 Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
amictus lumine sicut vestimento. Extendens cælum sicut pellem,
3 Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
qui tegis aquis superiora ejus: qui ponis nubem ascensum tuum; qui ambulas super pennas ventorum:
4 Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
qui facis angelos tuos spiritus, et ministros tuos ignem urentem.
5 Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
Qui fundasti terram super stabilitatem suam: non inclinabitur in sæculum sæculi.
6 безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
Abyssus sicut vestimentum amictus ejus; super montes stabunt aquæ.
7 від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
Ab increpatione tua fugient; a voce tonitrui tui formidabunt.
8 виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
Ascendunt montes, et descendunt campi, in locum quem fundasti eis.
9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
Terminum posuisti quem non transgredientur, neque convertentur operire terram.
10 Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
Qui emittis fontes in convallibus; inter medium montium pertransibunt aquæ.
11 напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
Potabunt omnes bestiæ agri; expectabunt onagri in siti sua.
12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
Super ea volucres cæli habitabunt; de medio petrarum dabunt voces.
13 Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
Rigans montes de superioribus suis; de fructu operum tuorum satiabitur terra:
14 Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
producens fœnum jumentis, et herbam servituti hominum, ut educas panem de terra,
15 і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
et vinum lætificet cor hominis: ut exhilaret faciem in oleo, et panis cor hominis confirmet.
16 Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
Saturabuntur ligna campi, et cedri Libani quas plantavit:
17 що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
illic passeres nidificabunt: herodii domus dux est eorum.
18 Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
Montes excelsi cervis; petra refugium herinaciis.
19 і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
Fecit lunam in tempora; sol cognovit occasum suum.
20 Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
Posuisti tenebras, et facta est nox; in ipsa pertransibunt omnes bestiæ silvæ:
21 рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
catuli leonum rugientes ut rapiant, et quærant a Deo escam sibi.
22 Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
Ortus est sol, et congregati sunt, et in cubilibus suis collocabuntur.
23 Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
Exibit homo ad opus suum, et ad operationem suam usque ad vesperum.
24 Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
Quam magnificata sunt opera tua, Domine! omnia in sapientia fecisti; impleta est terra possessione tua.
25 Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
Hoc mare magnum et spatiosum manibus; illic reptilia quorum non est numerus: animalia pusilla cum magnis.
26 Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
Illic naves pertransibunt; draco iste quem formasti ad illudendum ei.
27 Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
Omnia a te expectant ut des illis escam in tempore.
28 Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
Dante te illis, colligent; aperiente te manum tuam, omnia implebuntur bonitate.
29 Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
Avertente autem te faciem, turbabuntur; auferes spiritum eorum, et deficient, et in pulverem suum revertentur.
30 Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
Emittes spiritum tuum, et creabuntur, et renovabis faciem terræ.
31 Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
Sit gloria Domini in sæculum; lætabitur Dominus in operibus suis.
32 Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
Qui respicit terram, et facit eam tremere; qui tangit montes, et fumigant.
33 Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
Cantabo Domino in vita mea; psallam Deo meo quamdiu sum.
34 Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
Jucundum sit ei eloquium meum; ego vero delectabor in Domino.
35 Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
Deficiant peccatores a terra, et iniqui, ita ut non sint. Benedic, anima mea, Domino.
