Псалми 104
1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
Anima mia, benedici l’Eterno! O Eterno, mio Dio, tu sei sommamente grande; sei vestito di splendore e di maestà.
2 Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
Egli s’ammanta di luce come d’una veste; distende i cieli come un padiglione;
3 Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
egli costruisce le sue alte stanze nelle acque; fa delle nuvole il suo carro, s’avanza sulle ali del vento;
4 Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
fa dei venti i suoi messaggeri, delle fiamme di fuoco i suoi ministri.
5 Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
Egli ha fondato la terra sulle sue basi; non sarà smossa mai in perpetuo.
6 безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
Tu l’avevi coperta dell’abisso come d’una veste, le acque s’erano fermate sui monti.
7 від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
Alla tua minaccia esse si ritirarono, alla voce del tuo tuono fuggirono spaventate.
8 виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
Le montagne sorsero, le valli s’abbassarono nel luogo che tu avevi stabilito per loro.
9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
Tu hai posto alle acque un limite che non trapasseranno; esse non torneranno a coprire la terra.
10 Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
Egli manda fonti nelle valli, ed esse scorrono fra le montagne;
11 напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
abbeverano tutte le bestie della campagna, gli asini selvatici vi si dissetano.
12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
Presso a quelle si riparano gli uccelli del cielo; di mezzo alle fronde fanno udir la loro voce.
13 Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
Egli adacqua i monti dall’alto delle sue stanze, la terra è saziata col frutto delle tue opere.
14 Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
Egli fa germogliar l’erba per il bestiame e le piante per il servizio dell’uomo, facendo uscir dalla terra il nutrimento,
15 і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
e il vino che rallegra il cuor dell’uomo, e l’olio che gli fa risplender la faccia, e il pane che sostenta il cuore dei mortali.
16 Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
Gli alberi dell’Eterno sono saziati, i cedri del Libano, ch’egli ha piantati.
17 що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
Gli uccelli vi fanno i loro nidi; la cicogna fa dei cipressi la sua dimora;
18 Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
le alte montagne son per i camosci, le rocce sono il rifugio de’ conigli.
19 і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
Egli ha fatto la luna per le stagioni; il sole conosce il suo tramonto.
20 Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
Tu mandi le tenebre e vien la notte, nella quale tutte le bestie delle foreste si mettono in moto.
21 рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
I leoncelli ruggono dietro la preda e chiedono il loro pasto a Dio.
22 Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
Si leva il sole, esse si ritirano e vanno a giacere nei loro covi.
23 Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
L’uomo esce all’opera sua e al suo lavoro fino alla sera.
24 Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
Quanto son numerose le tue opere, o Eterno! Tu le hai fatte tutte con sapienza; la terra è piena delle tue ricchezze.
25 Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
Ecco il mare, grande ed ampio, dove si muovon creature senza numero, animali piccoli e grandi.
26 Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
Là vogano le navi e quel leviatan che hai creato per scherzare in esso.
27 Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
Tutti quanti sperano in te che tu dia loro il lor cibo a suo tempo.
28 Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
Tu lo dài loro ed essi lo raccolgono; tu apri la mano ed essi son saziati di beni.
29 Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
Tu nascondi la tua faccia, essi sono smarriti; tu ritiri il loro fiato, ed essi muoiono e tornano nella loro polvere.
30 Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
Tu mandi il tuo spirito, essi sono creati, e tu rinnovi la faccia della terra.
31 Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
Duri in perpetuo la gloria dell’Eterno, si rallegri l’Eterno nelle opere sue!
32 Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
Egli riguarda la terra, ed essa trema; egli tocca i monti, ed essi fumano.
33 Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
Io canterò all’Eterno finché io viva; salmeggerò al mio Dio finché io esista.
34 Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
Possa la mia meditazione essergli gradita! Io mi rallegrerò nell’Eterno.
35 Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
Spariscano i peccatori dalla terra, e gli empi non siano più! Anima mia, benedici l’Eterno. Alleluia.
