Псалми 104
1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
Bless the LORD O my soul, O LORD my God, thou art very great; thou art clothed with honour and majesty.
2 Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
Who coverest thyself with light as with a garment; who stretchest out the heavens like a curtain:
3 Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
Who layeth the beams of his chambers in the waters; who maketh the clouds his chariot; who walketh upon the wings of the wind:
4 Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
Who maketh winds his messengers; his ministers a flaming fire:
5 Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
Who laid the foundations of the earth, that it should not be moved for ever.
6 безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
Thou coveredst it with the deep as with a vesture; the waters stood above the mountains.
7 від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
At thy rebuke they fled; at the voice of thy thunder they hasted away;
8 виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
They went up by the mountains, they went down by the valleys, unto the place which thou hadst founded for them.
9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
Thou hast set a bound that they may not pass over; that they turn not again to cover the earth.
10 Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
He sendeth forth springs into the valleys; they run among the mountains:
11 напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
They give drink to every beast of the field; the wild asses quench their thirst.
12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
By them the fowl of the heaven have their habitation, they sing among the branches.
13 Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
He watereth the mountains from his chambers: the earth is satisfied with the fruit of thy works.
14 Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
He causeth the grass to grow for the cattle, and herb for the service of man; that he may bring forth food out of the earth:
15 і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
And wine that maketh glad the heart of man, [and] oil to make his face to shine, and bread that strengtheneth man’s heart.
16 Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
The trees of the LORD are satisfied; the cedars of Lebanon, which he hath planted;
17 що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
Where the birds make their nests: as for the stork, the fir trees are her house.
18 Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
The high mountains are for the wild goats; the rocks are a refuge for the conies.
19 і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
He appointed the moon for seasons: the sun knoweth his going down.
20 Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
Thou makest darkness, and it is night; Wherein all the beasts of the forest do creep forth.
21 рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
The young lions roar after their prey, and seek their meat from God.
22 Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
The sun ariseth, they get them away, and lay them down in their dens.
23 Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
Man goeth forth unto his work and to his labour until the evening.
24 Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
O LORD, how manifold are thy works! in wisdom hast thou made them all: the earth is full of thy riches.
25 Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
Yonder is the sea, great and wide, wherein are things creeping innumerable, both small and great beasts.
26 Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
There go the ships; there is leviathan, whom thou hast formed to take his pastime therein.
27 Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
These wait all upon thee, that thou mayest give them their meat in due season.
28 Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
That thou givest unto them they gather; thou openest thine hand, they are satisfied with good.
29 Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
Thou hidest thy face, they are troubled; thou takest away their breath they die, and return to their dust.
30 Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
Thou sendest forth thy spirit, they are created; and thou renewest the face of the ground.
31 Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
Let the glory of the LORD endure for ever; let the LORD rejoice in his works:
32 Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
Who looketh on the earth, and it trembleth; he toucheth the mountains, and they smoke.
33 Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
I will sing unto the LORD as long as I live: I will sing praise to my God while I have any being.
34 Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
Let my meditation be sweet unto him: I will rejoice in the LORD.
35 Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
Let sinners be consumed out of the earth, and let the wicked be no more. Bless the LORD, O my soul. Praise ye the LORD.
