< Псалми 104 >
1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
