Псалми 102
1 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
Dinggin mo ang dalangin ko, Oh Panginoon, at dumating nawa ang daing ko sa iyo.
2 Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
Huwag mong ikubli ang mukha mo sa akin sa kaarawan ng aking kahirapan: ikiling mo ang iyong pakinig sa akin; sa araw na ako'y tumawag, ay sagutin mo akong madali.
3 Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
Sapagka't ang mga kaarawan ko'y nangapapawi na parang usok, at ang mga buto ko'y nangasusunog na parang panggatong.
4 Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
Ang puso ko'y nasaktan na parang damo, at natuyo; sapagka't nalimutan kong kanin ang aking tinapay.
5 Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
Dahil sa tinig ng aking daing ang mga buto ko'y nagsisidikit sa aking laman.
6 Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
Ako'y parang pelikano sa ilang; ako'y naging parang kuwago sa kaparangan.
7 Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
Ako'y umaabang, at ako'y naging parang maya na nagiisa sa bubungan.
8 Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
Dinudusta ako ng aking mga kaaway buong araw; silang nangauulol laban sa akin ay nagsisisumpa sa akin.
9 І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
Sapagka't kinain ko ang mga abo na parang tinapay, at hinaluan ko ang aking inumin ng iyak.
10 через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
Dahil sa iyong galit at iyong poot: sapagka't ako'y iyong itinaas, at inihagis.
11 Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
Ang aking mga kaarawan ay parang lilim na kumikiling; at ako'y natuyo na parang damo.
12 А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
Nguni't ikaw, Oh Panginoon, ay mamamalagi magpakailan man; at ang alaala sa iyo ay sa lahat ng sali't saling lahi.
13 Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
Ikaw ay babangon at maaawa sa Sion: sapagka't kapanahunan ng pagkaawa sa kaniya, Oo, ang takdang panahon ay dumating.
14 бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
Sapagka't nililigaya ang iyong mga lingkod sa kaniyang mga bato, at nanghihinayang sa kaniyang alabok.
15 І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
Sa gayo'y katatakutan ng mga bansa ang pangalan ng Panginoon. At ng lahat ng hari sa lupa ang iyong kaluwalhatian;
16 Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
Sapagka't itinayo ng Panginoon ang Sion, siya'y napakita sa kaniyang kaluwalhatian;
17 До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
Kaniyang dininig ang dalangin ng tapon, at hindi hinamak ang kanilang dalangin.
18 Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
Ito'y isusulat na ukol sa lahing susunod: at ang bayang lalalangin ay pupuri sa Panginoon.
19 бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
Sapagka't siya'y tumungo mula sa kaitaasan ng kaniyang santuario; tumingin ang Panginoon sa lupa mula sa langit;
20 щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
Upang dinggin ang buntong hininga ng bilanggo: upang kalagan yaong nangaitakdang patayin;
21 щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
Upang maipahayag ng mga tao ang pangalan ng Panginoon sa Sion, at ang kaniyang kapurihan sa Jerusalem;
22 коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
Nang ang mga bayan ay mapisan, at ang mga kaharian, upang maglingkod sa Panginoon.
23 Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
Kaniyang pinahina ang aking kalakasan sa daan; kaniyang pinaikli ang mga kaarawan ko.
24 Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
Aking sinabi, Oh Dios ko, huwag mo akong kunin sa kalagitnaan ng aking mga kaarawan; ang mga taon mo'y lampas sa mga sali't saling lahi.
25 Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
Nang una ay inilagay mo ang patibayan ng lupa; at ang mga langit ay gawa ng iyong mga kamay.
26 позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
Sila'y uuwi sa wala, nguni't ikaw ay mananatili: Oo, silang lahat ay maluluma na parang bihisan; parang isang kasuutan na iyong mga papalitan, at sila'y mga mapapalitan:
27 Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
Nguni't ikaw rin, at ang mga taon mo'y hindi magkakawakas.
28 Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
Ang mga anak ng iyong mga lingkod ay mangamamalagi, at ang kanilang binhi ay matatatag sa harap mo.
