< Псалми 102 >
1 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
Молитва нищаго, егда уныет и пред Господем пролиет моление свое. Господи, услыши молитву мою, и вопль мой к Тебе да приидет.
2 Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
Не отврати лица Твоего от мене: в оньже аще день скорблю, приклони ко мне ухо Твое: в оньже аще день призову Тя, скоро услыши мя.
3 Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
Яко изчезоша яко дым дние мои, и кости моя яко сушило сосхошася.
4 Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
Уязвлен бых яко трава, и изсше сердце мое, яко забых снести хлеб мой.
5 Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
От гласа воздыхания моего прильпе кость моя плоти моей.
6 Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
Уподобихся неясыти пустынней, бых яко нощный вран на нырищи.
7 Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
Бдех и бых яко птица особящаяся на зде.
8 Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
Весь день поношаху ми врази мои, и хвалящии мя мною кленяхуся.
9 І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
Зане пепел яко хлеб ядях и питие мое с плачем растворях,
10 через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
от лица гнева Твоего и ярости Твоея: яко вознес низвергл мя еси.
11 Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
Дние мои яко сень уклонишася, и аз яко сено изсхох.
12 А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
Ты же, Господи, во век пребываеши, и память Твоя в род и род.
13 Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
Ты воскрес ущедриши Сиона: яко время ущедрити его, яко прииде время.
14 бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
Яко благоволиша раби Твои камение его, и персть его ущедрят.
15 І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
И убоятся языцы имене Господня, и вси царие земстии славы Твоея:
16 Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
яко созиждет Господь Сиона и явится во славе Своей.
17 До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
Призре на молитву смиренных и не уничижи моления их.
18 Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
Да напишется сие в род ин, и людие зиждемии восхвалят Господа:
19 бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
яко приниче с высоты святыя Своея, Господь с небесе на землю призре,
20 щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
услышати воздыхание окованных, разрешити сыны умерщвленных:
21 щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
возвестити в Сионе имя Господне и хвалу Его во Иерусалиме,
22 коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
внегда собратися людем вкупе и царем, еже работати Господеви.
23 Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
Отвеща Ему на пути крепости Его: умаление дний моих возвести ми:
24 Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
не возведи мене во преполовение дний моих: в роде родов лета Твоя.
25 Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
В началех Ты, Господи, землю основал еси, и дела руку Твоею суть небеса.
26 позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
Та погибнут, Ты же пребываеши: и вся яко риза обетшают, и яко одежду свиеши я, и изменятся.
27 Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
Ты же тойжде еси, и лета Твоя не оскудеют.
28 Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
Сынове раб Твоих вселятся, и семя их во век исправится.