Псалми 102
1 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
Preghiera dell’afflitto quand’è abbattuto e spande il suo lamento dinanzi all’Eterno. Deh ascolta la mia preghiera, o Eterno, e venga fino a te il mio grido!
2 Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
Non mi nasconder la tua faccia nel dì della mia distretta; inclina a me il tuo orecchio; nel giorno che io grido, affrettati a rispondermi.
3 Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
Poiché i miei giorni svaniscono come fumo, e le mie ossa si consumano come un tizzone.
4 Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
Colpito è il mio cuore come l’erba, e si è seccato; perché ho dimenticato perfino di mangiare il mio pane.
5 Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
A cagion della voce dei miei gemiti, le mie ossa s’attaccano alla mia carne.
6 Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
Son simile al pellicano del deserto, son come il gufo de’ luoghi desolati.
7 Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
Io veglio, e sono come il passero solitario sul tetto.
8 Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
I miei nemici m’oltraggiano ogni giorno; quelli che son furibondi contro di me si servon del mio nome per imprecare.
9 І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
Poiché io mangio cenere come fosse pane, e mescolo con lagrime la mia bevanda,
10 через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
a cagione della tua indignazione e del tuo cruccio; poiché m’hai levato in alto e gettato via.
11 Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
I miei giorni son come l’ombra che s’allunga, e io son disseccato come l’erba.
12 А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
Ma tu, o Eterno, dimori in perpetuo, e la tua memoria dura per ogni età.
13 Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
Tu ti leverai ed avrai compassione di Sion, poiché è tempo d’averne pietà; il tempo fissato è giunto.
14 бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
Perché i tuoi servitori hanno affezione alle sue pietre, ed hanno pietà della sua polvere.
15 І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
Allora le nazioni temeranno il nome dell’Eterno, e tutti i re della terra la tua gloria,
16 Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
quando l’Eterno avrà riedificata Sion, sarà apparso nella sua gloria,
17 До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
avrà avuto riguardo alla preghiera dei desolati, e non avrà sprezzato la loro supplicazione.
18 Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
Questo sarà scritto per l’età a venire, e il popolo che sarà creato loderà l’Eterno,
19 бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
perch’egli avrà guardato dall’alto del suo santuario; dal cielo l’Eterno avrà mirato la terra
20 щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
per udire i gemiti de’ prigionieri, per liberare i condannati a morte,
21 щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
affinché pubblichino il nome dell’Eterno in Sion e la sua lode in Gerusalemme,
22 коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
quando i popoli e i regni si raduneranno insieme per servire l’Eterno.
23 Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
Egli ha abbattuto le mie forze durante il mio cammino; ha accorciato i miei giorni.
24 Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
Io ho detto: Dio mio, non mi portar via nel mezzo dei miei giorni; i tuoi anni durano per ogni età.
25 Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
Tu fondasti ab antico la terra, e i cieli son l’opera delle tue mani.
26 позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
Essi periranno, ma tu rimani; tutti quanti si logoreranno come un vestito; tu li muterai come una veste e saranno mutati.
27 Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
Ma tu sei sempre lo stesso, e gli anni tuoi non avranno mai fine.
28 Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
I figliuoli de’ tuoi servitori avranno una dimora, e la loro progenie sarà stabilita nel tuo cospetto.
