Псалми 102
1 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
Orazione dell'afflitto, essendo angosciato, e spandendo il suo lamento davanti a Dio SIGNORE, ascolta la mia orazione, E venga il mio grido infino a te.
2 Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
Non nasconder la tua faccia da me; Nel giorno che io sono in distretta, inchina a me il tuo orecchio; Nel giorno che io grido, affrettati a rispondermi.
3 Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
Perciocchè i miei giorni son venuti meno come fumo, E le mie ossa sono arse come un tizzone.
4 Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
Il mio cuore è stato percosso come erba, Ed è seccato; Perciocchè io ho dimenticato di mangiare il mio pane.
5 Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
Le mie ossa sono attaccate alla mia carne, Per la voce de' miei gemiti.
6 Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
Io son divenuto simile al pellicano del deserto; E son come il gufo delle solitudini.
7 Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
Io vegghio, e sono Come il passero solitario sopra il tetto. I miei nemici mi fanno vituperio tuttodì;
8 Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
Quelli che sono infuriati contro a me fanno delle esecrazioni di me.
9 І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
Perciocchè io ho mangiata la cenere come pane, Ed ho temperata la mia bevanda con lagrime.
10 через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
Per la tua indegnazione, e per lo tuo cruccio; Perciocchè, avendomi levato ad alto, tu mi hai gettato [a basso].
11 Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
I miei giorni [son] come l'ombra che dichina; Ed io son secco come erba.
12 А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
Ma tu, Signore, dimori in eterno E la tua memoria [è] per ogni età.
13 Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
Tu ti leverai, tu avrai compassione di Sion; Perciocchè [egli è] tempo di averne pietà; Perciocchè il termine è giunto.
14 бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
Imperocchè i tuoi servitori hanno affezione alle pietre di essa, Ed hanno pietà della sua polvere.
15 І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
E le genti temeranno il Nome del Signore, E tutti i re della terra la tua gloria,
16 Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
Quando il Signore avrà riedificata Sion, [Quando] egli sarà apparito nella sua gloria,
17 До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
Ed avrà volto lo sguardo all'orazione de' desolati, E non avrà sprezzata la lor preghiera.
18 Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
Ciò sarà scritto all'età a venire; E il popolo che sarà creato loderà il Signore.
19 бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
Perciocchè egli avrà riguardato dall'alto luogo della sua santità; Perciocchè il Signore avrà mirato dal cielo verso la terra;
20 щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
Per udire i gemiti de' prigioni; Per isciogliere quelli ch'erano condannati a morte;
21 щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
Acciocchè si narri in Sion il Nome del Signore, E la sua lode in Gerusalemme.
22 коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
Quando i popoli e i regni saranno raunati insieme, Per servire al Signore.
23 Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
Egli ha tra via abbattute le mie forze; Egli ha scorciati i miei giorni.
24 Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
Io dirò: O Dio mio, non farmi trapassare al mezzo de' miei dì; I tuoi anni [durano] per ogni età.
25 Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
Tu fondasti già la terra; E i cieli [son] l'opera delle tue mani;
26 позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
Queste cose periranno, ma tu dimorerai; Ed esse invecchieranno tutte, come un vestimento; Tu le muterai come una vesta, e trapasseranno.
27 Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
Ma tu [sei sempre] lo stesso, E gli anni tuoi non finiranno giammai.
28 Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
I figliuoli de' tuoi servitori abiteranno, E la progenie loro sarà stabilita nel tuo cospetto.
